Сповідь українки

Мирослав (Григорій Юшкевич )

Сповідь українки

В салоні тіснуватої маршрутки

Бабуся сива-сива, та – дарма.

Одягнута у чисте, в чорній хустці,

Але російською говорить з усіма.

Присів я біля неї – й до розмови:

- У гості? До дітей? Чи якось ще?

Ви із Росії, із країв чудових

Посмакувать відомим скрізь борщем?

- Та ні, синочку, я своя, тутешня,-

У відповідь російською мені.

- Приїхала шукати ту черешню,

Що посадили з батьком на весні.

Його тоді у ті роки тридцяті,

Забрали люди із енкавеес,

А ми - в сльозах, малі, в холодній хаті

Молилися, щоб батечко воскрес.

Але він не воскрес, а лише снився,

Слав із-за хмар нам посмішку - привіт,

А вже на ранок – бог з небес дивився,

Вся дітвора пішла за батьком в світ.

Де тільки не була я за ці роки…

Впізнала холод, вивчила Сибір.

Забула мову, і степи широкі,

Згубила рідних, і де батька двір.

...Вернулася... І ніби я тутешня,

І в той же час - що ніби вже й чужа.

Не знаю мови, не знайшла черешню;

Та й вік уже - наблизилась межа.

…Бабуся сповідь починає нову,

А я думками в небо – наче птах:

− Бабуся ця забула рідну мову,

А скільки ще таких є по світах?..

                                                  2015 р.