Сьогодні: Вс, 22.12.2024 13:39:58
ЖЖ Инфо » Мой блог » amberis » 2019 Февраль 25
|
amberisОценка: 5.0/5 Голосов: 6 |
ОЧЕРЕТЯНИЙ КІТ - БУРЯКИ
«До села я був привчений ще з дитинства.
Кожні канікули, ми з братами, проводили в селі Красносілка, Крижопільського району Вінницької області.На великі свята ми збиралися усією родиною, а родина в нас була не маленька.Накривали великий стіл,вечеряли, спілкувалися,веселилися, і під кінець свята обов'язково співали, співали довго, співали всі. На усілякого роду польові роботи теж зїжджалися гуртом - купа дядьків, тіток, їхніх дітей, ми, і по черзі - спочатку в них, потім в нас, справлялися з поставленим завданням, і тією ж компанією гарно відмічали вінець роботи. Тож, хотіли ми того чи ні, а робити вміли багато чого - і корів пасти, і дрова рубати, і худобу годувати, і буряки збирати. Коли ставали трохи старшими, то дід Шура вчив, як з косою вправлятися: клепати, точити, косити.Бо ж косити було що:адже у господарстві три корови і телята. До зими готувались з весни. Знали як і до бджіл подивитися, і мед викачати, і садок підрізати, і вино «надушити». Єдине, до чого не лежала моя творча душа, на відміну від братів, це до техніки. Я так і не навчився їздити на дідовому «Уралі з коляскою». Хоча вдвох із старшим братом на ньому об'їздили майже весь Крижопільський район. Звісно, дід про це не знав. Хоч пару разів ми попалилися, і нам таки перепало «на горіхи» за те, що взяли моцик без дозволу. Планували «Велику прогулянку» до Дністра, але поки що ця мрія так і залишилась у списку нездійсненних.
Та з кожним роком місто забирало все більше і більше часу. З'являлися нові друзі, невідкладні справи. З часом, у село я міг вирватись тільки, щоб швиденько в чомусь допомогти стареньким, і знову їхати назад. Крижопіль - це село міського типу. У часи, коли ми були пацанами, в базарний день, можна було ходити тільки компанією, бо якщо натрапиш на місцевих, то до Красносілки довелось би бігти, в кращому випадку, без кросівок. З Крижополя до Красносілки - п'ять кілометрів. Я не чекав автобуса, який забирав школярів, а завжди виходив на шлях і йшов пішки. Іноді траплялось, що хтось підвозив, бо ж - «бачили, що Шура малий іде» (ми з братами всі були Шуріками), і за півгодини всі в селі знали, що я приїхав. Тож увечері обов'язково треба було прийти до клубу, де вже чекали на мене друзі дитинства. У сінях стояла бочка з вином, процес набирання півторачки був доведений до автоматизму. Веселий, п'янкий вечір гарантовано.
Іноді і зараз трапляються моменти, коли хочеться так само заскочити в електричку й їхати в те місце, де було так багато всього - справжнього, нового, дивного, простого, яскравого.»
Кожні канікули, ми з братами, проводили в селі Красносілка, Крижопільського району Вінницької області.На великі свята ми збиралися усією родиною, а родина в нас була не маленька.Накривали великий стіл,вечеряли, спілкувалися,веселилися, і під кінець свята обов'язково співали, співали довго, співали всі. На усілякого роду польові роботи теж зїжджалися гуртом - купа дядьків, тіток, їхніх дітей, ми, і по черзі - спочатку в них, потім в нас, справлялися з поставленим завданням, і тією ж компанією гарно відмічали вінець роботи. Тож, хотіли ми того чи ні, а робити вміли багато чого - і корів пасти, і дрова рубати, і худобу годувати, і буряки збирати. Коли ставали трохи старшими, то дід Шура вчив, як з косою вправлятися: клепати, точити, косити.Бо ж косити було що:адже у господарстві три корови і телята. До зими готувались з весни. Знали як і до бджіл подивитися, і мед викачати, і садок підрізати, і вино «надушити». Єдине, до чого не лежала моя творча душа, на відміну від братів, це до техніки. Я так і не навчився їздити на дідовому «Уралі з коляскою». Хоча вдвох із старшим братом на ньому об'їздили майже весь Крижопільський район. Звісно, дід про це не знав. Хоч пару разів ми попалилися, і нам таки перепало «на горіхи» за те, що взяли моцик без дозволу. Планували «Велику прогулянку» до Дністра, але поки що ця мрія так і залишилась у списку нездійсненних.
Та з кожним роком місто забирало все більше і більше часу. З'являлися нові друзі, невідкладні справи. З часом, у село я міг вирватись тільки, щоб швиденько в чомусь допомогти стареньким, і знову їхати назад. Крижопіль - це село міського типу. У часи, коли ми були пацанами, в базарний день, можна було ходити тільки компанією, бо якщо натрапиш на місцевих, то до Красносілки довелось би бігти, в кращому випадку, без кросівок. З Крижополя до Красносілки - п'ять кілометрів. Я не чекав автобуса, який забирав школярів, а завжди виходив на шлях і йшов пішки. Іноді траплялось, що хтось підвозив, бо ж - «бачили, що Шура малий іде» (ми з братами всі були Шуріками), і за півгодини всі в селі знали, що я приїхав. Тож увечері обов'язково треба було прийти до клубу, де вже чекали на мене друзі дитинства. У сінях стояла бочка з вином, процес набирання півторачки був доведений до автоматизму. Веселий, п'янкий вечір гарантовано.
Іноді і зараз трапляються моменти, коли хочеться так само заскочити в електричку й їхати в те місце, де було так багато всього - справжнього, нового, дивного, простого, яскравого.»
Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Комментариев: 0
Объявления: