Діти - наше майбутнє?

Аналізуючи 34 роки, які пропрацювала інструктором з плавання у закладі дошкільної освіти, дійшла невтішного висновку, що стан здоров’я дітей почав стрімко погіршуватись. Чому?

1.    Мабуть, тому що на фоні постійної стурбованості здоров’ям та освітою малечі чітко простежується комерціалізація освітнього процесу. З’явилась можливість надавати платні послуги у безкоштовній системі освіти.

2.    Відбувається спекуляція освітньою субвенцією з метою її економії та, вірогідно, перерозподілу коштів на інші статті витрат.

3.    Кадрова політика, яка направлена на просування кар’єрною драбиною лише слухняних освітян, чітко виконуючих вказівки керівництва, нехтуючи інтересами дітей.

Вочевидь, що так званий Закон про Освіту не виконується, тому що не відповідає сьогоденню, а діти виявилися заручниками обставин і вимушені потерпати від «новітніх віянь» і свавілля місцевої влади, яка є розпорядником усіх державних коштів, що передбачені бюджетом на освіту.

Візьмемо мою професійну діяльність як інструктора з плавання в ЖСЦРД №41. У 1989 році, відкриваючи критий плавальний басейн, я була впевнена, що через деяких час басейни будуть у всіх дитсадках, і навчання плавання, як життєво необхідна та дуже корисна навичка для покращення та збереження здоров’я і якості життя, стане доступним усім дошкільнятам України.

На жаль, мої мрії та переконання виявились утопічними. Життєвий досвід показує, що навіть цей басейн з часом стає непридатним для використання за призначенням. Наприклад, впродовж останніх трьох років його використовують для проведення занять з «Сухого плавання», вигадуючи різноманітні причини, аби виправдати такий безлад та відсутність бажання ремонтувати систему водопостачання та водовідведення, експлуатовану без капітального ремонту більше 30 років.

Маючи власну котельню, дітям доводиться потерпати від холоду у міжсезоння на весні, коли передчасно вимикають котельню, та восени, коли отримають дозвіл на початок опалювального сезону, а разом з ним і можливість користуватись гарячою водою, без якої басейн функціонувати не може. Звісно, економія в пріорітеті над потребами закладу, який має забезпечувати освіту, оздоровлення та фізичний розвиток дітей, суворо дотримуючись певних санітарно-гігієнічних вимог. Чи вони вже необов’язкові?

Безвідповідальне відношення до молодого покоління – це вирок майбутньому держави. Риторика цих дописів оскомою  роз’їдає мої надії, мрії, сподівання. Шкода, що мої намагання відновити заняття на воді не підтримують колеги по роботі, серед яких я сливу людиною токсичною, бо спілкування зі мною осуджується керівництвом, а від керівництва залежить сьогоднішній добробут. Шкурні інтереси, булінг та страх бути осудженим за свідому позицію перетворює педагогів на покірних плебеїв, здатних виховувати лише собі подібних. Про яке майбутнє вільної країни можна мріяти з такими громадянами?

Але я вдячна долі, що мала змогу займатись улюбленою справою впродовж багатьох років. Та велика кількість моїх вихованців з теплотою згадує дитинство, в якому була така розкіш, як безкоштовні заняття з плавання у басейні з водою, яка очищувалась магнітною установкою, а не хлорувалась. До речі, експлуатація магнітної установки так і залишилась унікальним експериментом довжиною у 30 років.

Досвід своєї роботи я опублікувала в «Довіднику інструктора з плавання у дошкільних навчальних закладах», який мав стати у нагоді усім молодим інструкторам для роботи у басейнах, які так і не були побудовані, поки що…

Маю надію, що здоровий глузд переможе, і у нас в Україні на дітях не будуть економити. Бо діти – це наше майбутнє!