Історія про колишнього директора, який не може жити без крісла

Про ситуацію на заводі мінераловатних виробів у Житомирі не знає хіба що лінивий.

Чи не щодня з’являються публікації, у яких розповідається як колишній директор заводу Йосип Запольський «бореться» з «рейдерами». Насправді, усе банально як життя. Колишній директор ніяк не може розпрощатися зі своїм кріслом і будь-якими засобами намагається здійснити план справжніх рейдерів, які стоять за його спиною.

Кілька місяців Йосип Запольський веде подвійну гру. То просить робочий колектив, який висловив йому недовіру, повернути його на тепленьке директорське крісло. То поливає колектив брудом і зневажливими висловами. Приклад, який не довелося довго шукати. Старожил заводу різноробочий Василь Сікач розповів нам, як одного вечора йому зателефонував колишній директор Йосип Запольський і попросив зустрітися з ним у домашній обстановці. Василь Анатолійович від зустрічі не відмовився.

Пізно ввечері на автівці з невідомим людьми колишній директор заводу з’явився біля будинку Василя Сікача. Попросився зайти разом з компанією у квартиру. Та Василь Анатолійович вирішив незнайомих людей не пускати до себе у помешкання, дозволив увійти лише колишнього керівника. Мета візиту була передбачувана. Йосип Запольський просився залишити його на директорській посаді і підтримати перед іншими членами колективу.

Нагадаємо, завод мінераловатних виробів – має форму колективного підприємства і долю заводу вирішують колективно. Рішенням правління заводу було висловлено недовіру Йосипу Запольському, який на той час був директором заводу і звільнено із займаної посади. Причиною недовіри людей було те, що Йосипп Запольський став маріонеткою у руках тих, хто хотів привласнити завод. Тоді робилося усе, щоб трудовий колектив повірив, підприємство не може самостійно працювати. Продукція не реалізовувалася. Завод практично зупинився. Та робочі вирішили не здавати завод рейдерам і об’єдналися проти загарбницьких планів Запольського і компанії. Ухвалою Корольовського районного суду м.Житомира було скасовано і визнане неправомірним поновлення виконавчого впровадження про відновлення Запольського Й.І. на посаді директора.

Рішенням правління заводу директором підприємства було призначено Миколу Пащенко. Новий керівник знайшов нові ринку збуту продукції заводу. Підприємство тепер не простоює. Люди працюють і отримують заробітню платню у середньому півтори тисячі гривень у місяць.

Запольський і компанія намагаються роз’єднати трудовий колектив заводу розповсюджуючи різні плітки і наклепи про підкуп окремих посадовців заводу, яких нібито обдарили новими автівками і квартирами. Та це ціна Запольського, за яку він продався нечистим на руку ділкам і тепер намагається будь-що виконати замовлення.

Робочі заводу вирішили подарувати колишньому директору Йосипу Запольському його улюблену іграшку - директорське крісло, у надії на те, що він врешті залишить завод і трудовий робочий колектив у спокої від намагань будь-якою ціною повернутися на тепленьке директорське місце.