Відверте інтерв’ю з Іваном Литвином

Набридлива тема війни та й сама війна не сходить зі шпальт газет. Ми ще ніколи так не мріяли про мир, як сьогодні.

Кожен свідомий українець так чи інакше допоміг українській армії піднятися з колін і стати справжньою захисною силою для мільйонів людей. На жаль, ніколи не буває без але...

Війна для більшості стала страшним жахіттям і реальним життям, а для когось шансом засвітитися на екранах телевізорів, переступити моральні аспекти і грати на почуттях людей.

Проте сьогодні мова піде про Івана Литвина – людину, яку я знаю декілька років. Ще нещодавно він був молодим хлопцем, а зараз я зустріла мужнього чоловіка з дорослим поглядом, сумними очима та сивиною у волоссі.

Він досить довго приховував, що пішов на службу в армію та був у зоні АТО. Я вирішила вмовити його на відверте інтерв’ю, а також не полінувалась і знайшла хлопців, з якими Ваня служив пліч-о-пліч.

«Якби ми не знали чий це син, Іван Литвин, то б ніколи не сказали, що це син нардепа Володимира Литвина, тому що він дуже простий. Коли в нас не було наметів, ми спали на землі на одних матрацах, без нічого він спав разом з нами в таких же умовах , так само їв з нами і так само був під обстрілами. Коли ми заїхали на Донбас, з першого і по останній день він був поруч з нами. А ще він нам суттєво допоміг. Коли побачив нашу порвану форму, він швиденько організував і купив нам нову. Також придбав рації, сонячні батарейки, від яких можна зарядити мобільні телефони,генератор. Домовився про доставку питної води. Деякі газети писали нісенітниці про те, що його не було в АТО. Це брехня. Я можу 100-відсотково сказати, що Іван Литвин був з першого і до останнього дня разом зі своїм взводом у зоні АТО. Коли ми потрапили під обстріл він був з нами. Про нього я можу сказати тільки одне: Іван – молодець!» – розповів солдат Ярослав Феськов, кулеметник другого тактичного взводу 7 тактичної роти третього батальйону тактичної групи 30 ОМБр.»

– Іване, сьогодні популярною тема, чи були діти політиків в армії. Ви були?

– Багато хто спекулює на темі служби в АТО. Деякі політики та їх діти ще не встигли скласти сумку і одягти форму, як уже в усю розписують про подвиги. Ця тема має бути особистою. І кожен вчиняє так, як підказує серце і внутрішні переконання. Я тільки зараз почав розповідати про службу. Почалася кампанія проти мене, де звинувачували, що не був в АТО. Саме тому ми з вами і спілкуємося на цю тему.

– Вас призвали?

– Ні. Я пішов добровільно. Коли прийшов у військкомат у кінці березня, мені сказали, що моя військова спеціальність не потрібна. До того ж я аспірант денної форми навчання. Студентів та аспірантів не призивають. Тоді я звернувся до командира 30 ОМБр з проханням служити в цій бригаді. Повернувся у військкомат, пройшов медичний огляд, оформив усі необхідні документи і був направлений у розпорядження частини.

– Вас відразу відправили в зону бойових дій?

– Моя рота розміщувалася на блокпосту в Херсонській області. Виконували завдання по обороні кордону з Кримом. Знаходилися безпосередньо поруч з прикордонниками. Через місяць залізницею були перекинуті в Донецьку область, у так званий сектор «Д».

«З Іваном ми служили починаючи зі Ставків, протягом місяця. Потім нас відправили в зону АТО. Ви знаєте, Іван дуже ініціативний, разом з нами рив окопи, бліндажі, закріплював їх брусами. Він постійно намагався щось удосконалити. Іван завжди говорить, що ми тут одним колективом, усі на рівних умовах, разом з солдатами ходив у патрулі, заступав у наряди», – розповів Руслан Подейко, головний сержант 7 механізованої роти 3механізованого батальйону взводу 30 ОМБр.»

– Сектор «Д» – це зона АТО? Про цей сектор дуже багато говорять.

– Саме так. Це зона АТО. На жаль, на цей сектор намагалися повісити всю провину за те, що відбувається на сході України. Дивно, чому в такий складний час армія, командири і солдати стають розмінною монетою політиків. Я бачив і трохи знаю, що було в цьому секторі.

– Як віднеслася Ваша сім’я до рішення піти на службу?

– Відверто кажучи, мама і досі не знає, що я пішов на службу. Знав лише батько і дружина. І то дружині я казав, що постійно знаходжуся в Херсоні і що все спокійно, а мамі – що дуже багато роботи в нашому Благодійному фонді і що мушу постійно бути на Житомирщині. Мабуть, після Вашого інтерв’ю отримаю на горіхи (посміхається).

– Але зараз Ви знаходитесь у Житомирській області. Ідете на вибори. Ви наче з однієї війни переходите на іншу, політичну. Чому так радикально змінилися плани?

– Виною є ситуація в країні. Вплинуло моє перебування в Донецькій області, спілкування з товаришами по службі. Дуже багато чого переусвідомив, побачив та відчув за два місяці. Змінилися думки і бачення того, що таке Україна і якою вона буде в майбутньому. Рішення про вибори я прийняв після того, коли штаб АТО розформував сектор «Д», а частина 30-ї бригади, що знаходилася там, була відведена до Запорізької області на відновлення своєї боєздатності. Я дуже часто спілкуюся з хлопцями зі своєї роти. Нині вони на полігоні проходять злагодження та тренування.

– Тепер трошки поговоримо про Ваші політичні плани і погляди. Зараз дуже гостро обговорюється тема територіальної реформи, як Ви до неї ставитеся?

– Я категоричний противник територіальної реформи. Це питання не на часі. Укрупнення сільських рад призведе до того, що закриються школи, садочки, ФАПи в малих селах. Як тоді лікувати хворих, возити дітей на навчання?

Адже держава нормальних доріг не зробила. Шкільних автобусів і машин швидкої допомоги нема. Я вже не кажу про пальне. Його також нема.

– Але тоді ми отримаємо одну, але велику школу, садочок та лікарню. Можливо, це на краще?

– На це питання необхідно дивитися глибше. Що робити з закритими колами і садочками? Чи хтось думає про втрату робочих місць учителів і вихователів? Школа на селі – це центр життя. Це кровоносна судина будь-якої громади. На жаль, держава і так повернулася спиною до освіти.

Зарплати у вчителів такі, що соромно казати, надбавки в 20 відсотків урізали, збільшили навантаження робочих годин. Книжками учнів не забезпечують. Особливо гостро постало питання з 6-ми класами. Коли міністри приймають такі рішення про закриття шкіл і садочків, то нехай спочатку приїдуть до людей і розкажуть про свої плани! Думаю, вони поїдуть битими.

– Як можна змінити ситуацію в селах та районах?

– Я переконаний, що необхідно децентралізовувати владу і бюджет. Головна мета – це залишати від 30 до 50 відсотків податків на місцях. Я побачив проблему в тому, що підприємства, які працюють у районах, у більшій мірі сплачують податки в інші місця, адже зареєстровані, як правило у великих містах. Тут важливо внести в податковий кодекс зміни і зафіксувати, що податки сплачуються саме за місцем здійснення господарської діяльності. Так само, як і плата за користування лісами, надрами та землею, здійснюється на місцях.

– Чому саме зараз вирішили балотуватися?

– Політика держави така, що ми заощаджуємо не на тому, на чому маємо заощаджувати. Урізали плати багатодітним сім’ям, мамам за народження дитини, надбавки вчителям і бібліотекарям, припинили виплати Чорнобильцям, зате продовжуємо витрачати на перевибори, паркан уздовж кордону, дотуємо шахти і заводи. Результатом такої політики стане соціальний вибух. Не зрозуміло, чому політики цього не бачать.

– Ви вважаєте, що буде ще один Майдан?

– Я переконаний, що політики роблять усе для цього. Не вписується в нормальне розуміння речей. Держава заощаджує на людях у той момент, коли треба їх підтримувати і заощаджувати на інших речах, особливо на державному апараті та чиновниках. Якщо так буде продовжуватися з соціальною підтримкою населення, і сім’ї загиблих та поранених на сході не отримають належного забезпечення, то ті події, про які Ви запитуєте, будуть мати місце.

Анастасія Юрчук Джерело http://facebook.com/lytvynivan