Простити всіх

Сьогодні день народження Олега Ляшко. Але я не тому хочу написати про нього кілька слів. І навіть не з почуття вдячності за спільну приємну вечерю у Києві, що дійсно мала місце. Мати приватне життя нікому не заборонено, більше того визнано однією з життєвих цінностей, тому щось пояснювати ніхто не зобов’язаний.

Олег Ляшко також має право на приватне життя. Але люди, які звикли бачити в політиках лише бандитів та брехунів, не рахують це за право. Вони смакують кожну дрібницю чужого життя, свято вірять, що коли продати нову машину депутата, все зміниться на краще в їхньому житті, чекають, що прийде новий Месія і заплатить їм на 20 грн. більше пенсії або заробітної плати.

Одним словом марнують час, життя, енергію, яку можна спрямувати на створення власного бізнесу і тим самим не примикати до когорти знедолених, обманутих, покинутих. Але «мекати як бідна овечка» значно простіше і зручніше, особливо перед монітором, коли ти просто маленька картинка і можеш писати все що завгодно, навіть матюки. Ти ж не несеш відповідальності за свої слова? Так?

Мене особисто хвилює неповага і зневага українців до приватного життя політиків. Ми перестали бачити в них людей, особистостей. Ми зневажаємо все те, що хоч трішки не стикається з нашими стереотипами.

Важко уявити, що у Франції глузують із Ніколя Саркозі тільки тому що він має дружину – модель, що позує оголеною. Чи ви чули, щоб хтось сміявся над американським президентом і його сім’єю, тому що вони темношкірі. Впевнена, що Арнольду Шварценегеру також не говорили, що він невдаха - губернатор і його місце на знімальному майданчику. Сільвестр Сталлоне і Мадонна розпочинали свою кар’єру з відверто сумнівних фільмів та фотознімків.

І навіть нетрадиційна орієнтація англійського співака Елтона Джона не завадила йому стати рицарем та кавалером ордена Британської імперії. Ставлення до цих людей у всьому світі більш як шановане. То чому ж в Україні людина, що мала в минулому якісь сумнівні моменти ( а хто їх немає? навіть я маю!) приречена на публічне звинувачення морального характеру?

Цікаво, що звинувачення Олегу Ляшку якраз ініціювали колишні «друзі», якщо таке поняття сумісне стосовно політики взагалі. Просто ці друзі знають, що українці люблять локшину, і їм не важливо де вона теліпається: на вухах чи на колінах, головне, що можна смакувати. Більшість і досі це робить, локшина ж невидима.

Але є ще Європа, якій ми з усієї сили намагаємося продемонструвати як далеко ми зайшли в питаннях демократії, толерантності, викорінення гендерних стереотипів. Були чутки, що Україна навіть може легалізувати одностатеві шлюби. Але чи готові ми на прикладі Олега Ляшко сприймати чуже приватне життя в стандартах демократії? Коли я іноді (!!!) дозволяю собі прочитати коментарі, мені здається, що більшість продовжує жити в комуністичній, тоталітарній системі, яка не визнавала не то що секс, але й карала фізично людей нетрадиційної орієнтації.

Якось за кордоном спостерігала таку картину: багато мусульманських дітей оточили маленького російського хлопчика, якому мама зняла мокрі трусики. Поки мама шукала йому суху білизну діти тикали в нього пальцями, плювалися, дико реготали, схвильовано казали щось пошепки один одному на вухо. Саме так ми виглядаємо в очах Європи і всього світу у ставленні до представників сексуальних меншин: тикаємо пальцями тоді, коли весь світ сприймає це адекватно, бо має повагу до приватного вибору людини. Часто для нас достатньо чуток, ніж перевірених фактів, аби зломати чиєсь життя. (Не вірите? Скажіть що у вас СНІД – і завтра всі відвернуться від вас.)

Єдиний кого це зачіпає найменше - Олег Ляшко. У своєму житті він не став чекати на прихід нової влади, що могла б змінити на краще його здавалося безнадійне сирітське життя. Пройшовши випробовування інтернатом, він зумів простити всіх: батька, що залишив його немовлям, матір, що завела до дитбудинку, хлопців, що побили його за першу статтю до газети і навіть "друзів" з Верховної Ради, які на догоду ув'язненому лідеру, одностайно відвернулися від колишнього соратника. Але рано чи пізно депутата чия позиція хоч трішки різниться від волі Тимошенко чекає така сама доля: засвітиться нелагальний бізнес за кордоном, кримінальне минуле або щось в цьому дусі.

Проте Ляшко іде вперед – це його життєве правило. І в цього правила є ціль: не тільки депутатство у Верховній Раді (абсолютно переконана, що Олег Ляшко буде в складі депутатів наступного скликання, більше того Радикальна партія має певний шанс на 5% завдяки трудоголізму лідера). Головна ціль- це Україна.

Наважившись вилізти із затишної шкарлупи під назвою Верховна Рада Ляшко зробив те, чого ніхто із депутатів не робив давним - давно: на власні очі переконався як живе український народ. Відвідавши всі без винятку області України, він був настільки шокований реальною картиною зубожіння людей, що власне говорити про це пошепки стало йому просто неможливо. Інша справа, що решті депутатів це дійсно ні до чого і запальний стиль Ляшка їх більше дратує. Який народ? Тут вибори на носі! Народу достатньо гучного свята, шматка м’яса і побільше «гону» на опонентів, з присмаком приватного життя. Та й бажано таких пікантних новин, щоб про плівки Мельниченка та головних героїв на них забули всі!

І байдуже всім, що Олег Ляшко найбільше в житті любить доньку Владиславу, реально турбується про безпритульних дітей, не оминаючи жодного дитбудинку, цілує землю, яку в нас просто відбирають з - під носа, в той час, коли ми смакуємо чиєсь життя… «Та все они воры!!» - від цього хітового однобічного коменту і головного принципу написаня журналістських статей вже просто нудить і розумієш чому кожен народ має таку владу, на яку заслуговує.

Як на мене, Олег Ляшко якщо й украв, то й поділився: там корова, там холодильник, велосипед, нова хата, книга, іграшки... список можна продовжувати дуже довго, але не буду, бо ми просто друзі. Все, що я хотіла сказати, що ми не повинні ділити людей на правих і лівих, рожевих чи блакитних, хворих чи здорових. Ми маємо оцінювати політиків з точки зору їх роботи, а не пропонувати їм вирішувати наші особистісні проблеми. І ще, я ніколи не відмовлюся від дружби з людиною, що хвора на Снід і протягну руку колишньому «зеку», бо завжди треба робити те, що каже серце, а не монітор….