Сьогодні: Пт, 22.11.2024 08:10:41
| ЖЖ інфо » Статті » Авторская колонка » Віталіна Коваль |
«Я знаю таких роботів! Це – українки!»
Автор: , 07.04.2012, 12:53:22
|
Віталіна Ковальвсе статьи автора |
Сьогодні Україна посідає п’яте місце за кількістю емігрантів, поступаючись лише Індії, Росії, Китаю і Мексиці. Понад 70% респондентів на запитання чи емігрували б ви сьогодні з України, відповіли «Так» (опитування Голос Америки). Більша частина з них – молоді жінки.
Нещодавно на одному з польських телешоу в прямому ефірі виникла жвава дискусія. Популярні ведучі за участю відомих жінок обговорювали можливості жінки робити кар’єру та при цьому встигати виконувати домашні обов’язки.
Коли одна із жінок зауважила, що на жаль, ще не вигадали роботів, які б могли виконувати хатню роботу, польський ведучий вигукнув: «Я знаю таких роботів! Це – українки!» І хоча колега намагалася делікатно виправити його слова, він наполягав на своєму: « А чому вони не роботи? Вони ж все вміють – миють, прибирають, виносять сміття…»
Наступного дня, керівництво телеканалу змусило свого підопічного вибачитися, але факт залишається фактом – українок за кордоном сприймають як слухняних роботів, рабинь, що здатні виконувати та терпіти всі забаганки господарів. Опинившись за кордоном, українські жінки часто працюють понад норму, без трудового договору, не наважуючись відстояти своє право на відпочинок.
На конфлікт заробітчанки йдуть рідко: покірні, залякані, невпевнені, з вагою стереотипів – такими їх зробила радянська система, а ще більше незалежна Україна. Саме в перші роки незалежності, українські жінки повністю розчарувавшись в можливостях цієї країни забезпечити їм право на достойне життя, масово стали від’їздити за кордон, на заробітки. Там їх чекав не рай, але й не пекло безгрошів’я, безробіття, що панувало й панує в Україні.
Іноземці швидко зрозуміли, що цих жінок можна добряче експлуатувати – у фізичному, сексуальному, економічному плані, адже їхня доля та права нікого не турбують. І лише через багато років європейці побачили у цих жінках людей, особистостей, здатних та спроможних на значно більше, ніж рутинна робота. Саме з метою звернути увагу на долі трудових емігранток з України, в Чехії випустили соціальний ролик, в центрі якого вчителька математики львів’янка Любов Григоренко.
Молодий чех кричить на прибиральницю, бо вона неправильно розклала папери на його столі. Коли він каже, що із – за цього не встигає вчасно зробити завдання, жінка сідає за стіл і виконує складну математичну задачу. В кінці ролика запитання, що адресується господарям 50 тисяч трудових мігрантів з України: «Чехи, чи знаєте Ви, хто наводить порядок у Вашому домі?»
Які перспективи в цієї жінки могли бути в Україні? Що могло б її зупинити на шляху виїзду за кордон? Де може реалізувати себе українка, навіть маючи неабиякі професійні здібності? І що було б з Україною, якби цим жінкам відкрити нові можливості для кар’єрного росту, а то й просто роботи з гідною оплатою? Безумовно, ми мали б іншу країну. Не блокуючи жінку як громадянина, не подавляючи її інтересів, відкривши їй шлях до влади, бізнесу, підприємництва, – Україна вже б давно мала інше обличчя.
Але вони не повернуться – «італійський синдром» діагноз непростий. Жінок до виїзду за кордон штовхають не лише гроші. Як показують наукові дослідження, у віці 40 років українські жінки залишаються глибоко розчаровані сімейним життям. Зазвичай вже підросли діти, яким весь час «дай», чоловік, з яким розуміння все менше, нецікава робота, що не приносить жодного задоволення. «Жінка повинна бути…, жінка має зробити…, це не жіноча справа…» - саме від цих гасел тікають українки більше, чим від нестачі грошей.
Там, за кордоном, вони мають можливість бути вільними: у виборі, у поглядах, у діях. Там вони мають можливість знаходити коханих чоловіків, яким потрібна вона не як прислуга чи статевий партнер, а просто як жінка. Робота не зникла, але за неї жінки мають пристойні гроші. Заробітчани в минулому році переказали в Україну 7,02 млрд доларів, що майже дорівнює сумі прямих іноземних інвестицій в економіку країни, що складає 7,2 млрд дол., повідомили у Нацбанку.
Маю знайому – колишню вчительку математики. У свої 40 років вона мала двох дорослих синів, чоловіка, новий будинок та посаду вчителя в сільській школі. Але мабуть не мала щастя. В Італії вона швидко вивчила мову, знайшла роботу та друзів, багатого принца... Зараз у неї нове життя, про яке вчителька в Україні може тільки мріяти – подорожі, подарунки, відпочинок на морі – це вона може дозволити собі сама, навіть без принца. Жодного разу в неї не виникло бажання повернутися на Україну. Навіщо? Сини виросли – мають своє життя, чоловік, як з’ясувалося також. Там за кордоном, жінка організувала свою театральну студію, що має успіх та слугує для інших заробітчанок як метод зняття психологічної напруги.
До речі, саме за кордоном такі колективи всіляко заохочує та підтримує місцева влада. Так нещодавно «Хор українських жінок» в Італії отримав премію «Жінка 2012». Таким чином українських жінок , що зайняті у сфері домашнього господарства в м. Боргоманеро було відзначено за вклад в італійське суспільство.
У вересні ми зможемо побачити виступ аматорського театру «Берегиня» в Римі. Його учасники – заробітчанки з України, талановиті режисери, актори, костюмери, співачки, що не знайшли можливості розкрити свій талант на Батьківщині. Спектакль буде мати назву «Анти-Femen». Актори прагнуть висміяти ницу поведінку українських дівчат попід Папськими вікнами.
«Та хто там працює, тільки одні домогосподарки і повії, мабуть, оця фраза, повірте мені, заболіла від усіх жінок. І ми посміємося над ними, сміх – то найкраща зброя проти невігластва», – каже режисерка аматорського театру «Берегиня» в Римі Віра Хижа.
«Та хто там працює, тільки одні домогосподарки і повії, мабуть, оця фраза, повірте мені, заболіла від усіх жінок. І ми посміємося над ними, сміх – то найкраща зброя проти невігластва», – каже режисерка аматорського театру «Берегиня» в Римі Віра Хижа.
Що ж, соромитися українок, які працюють на теренах Європи нам не доводиться. Своїм прикладом вони надихають. Чого не скажеш про тих, хто «працює» в Femen . Їхня діяльність - приниження жінки жінкою, але аж ніяк не боротьба за високі ідеали, в які несе в собі фемінізм.
Віталіна Коваль | 07.04.2012 | Переглядів: 4999
Редакція сайту може не розділяти думку автора статті
та відповідальності за зміст матеріалу не несе.
та відповідальності за зміст матеріалу не несе.
Так что Фемен - это просто бесплатные стриптизёрши для бюргеров и позор Украины.
1. Виїзджають та працює за кордоном неофіційно, отже порушують закони тої країни до якої в'їхали.
2. Не сплачують податків ні за кордоном, ні коли повертаються в Україну.
3. Навіть якщо і мають якусь професію тут, все рівно не знають толком ні мови, ні законів, ні культурних традицій тої країну у яку виїзджають.
То чогоб-це їх там любили, поважали та піклувалися про них? І не має значення жінки туди їдуть чи ні. Коротше кажучи, стаття висмоктана за пальця фемініски :)
"Незалежно від того є ЛЮДИНА трудовим мігрантом"
чего ж вы в статье не печатали "людина з украини" а печатали "жінка, жінка, жінка"
жінок- трудових мігранток в Європі значно більше і вони частіше страждають від трудової та сексуальної експлуатації.
"Есть люди, которые хотят уехать и те, которые не хотят. Среди них есть мужчины, а есть и женщины. Среди женщин есть те, которые уезжают и которые не уезжают. А среди тех, кто уезжает - есть те, кто устраивается хорошо и те, кто нет. "
В этом всём есть какая-то новость? Идея? Смысл?
Всегда были и будут эмигранты и домоседы, всегда кому-то повезет, а кому-то нет, всегда среди людей будут работящие и лентяи, всегда будут нашедшие своё место в жизни и потерявшиеся. При чём тут борьба за права женщин, Фимен и прочее?
Хочешь иметь хорошую жизнь - вкалывай. Не платят тут - едь за бугор. Не нравится, как с тобой обращается работодатель - меняй его. Вот и всей логики.
Этот продуманный хаос нарушений прав человека выгоден сильныммира сего и если кто-то позволяет себе ставить в вину эмигрантов-тот есть враг обездоленных и незащищенных. Нельзя упрекать эмигранта в неуплате налогов. Эмигрант-это жертва! Жертва системы, произвола, нарушений прав человека...! Жертва не имеет вины! Вина и ответственность лежит на гос. и правительственных структурах.Если бы было все так легко и просто, как пишет Ezh, каждый решал бы все сам, не тратя времени на поиски защиты. Сегодня многие не понимают глубины унижений эмигрантов, глубины их истинных проблем, которые зачастую ставят эмигранта перед решающим выбором: жизнь, смерть, честь, совесть...Судьба каждого эмигранта-это отдельная история. У каждого из них свои предпосылки к беде или удаче.Но они имеют одно общее-отверженность. Ради своих детей или родителей-они несут свой крест. На Крест не жалуются..Жалуются на тех, кто мешает его нести. Уже одно то, что эмигрант есть скиталец, маргинал, делает его лишенным элементарных благ спокойной и размеренной жизни. И тот,кто обвиняет эмигранта в его собственных бедах и неспособности решать свою судьбу-мягко говоря, находится очень далеко от понимания проблемы и не способен сочувствовать ближнему. От добра добра не ищут.
А чтобы понять ближнего, краем коснуться виртуально его лишений, представьте себя на его месте. Просто и эффективно. Как бы ты поступил? Чтобы ты сделал? Не спешите судить! Это чревато тем, что госпожа Судьба рано или поздно даст Вам шанс побывать в шкуре того, кого вы не понимаете, но осуждаете...