Жіночий бізнес: без шансів та перспектив

     Проводимо тренінг  для сільських жінок. В залі - десятки стомлених облич , в очах – безнадія на зміни. Більшість жінок молодого віку, але вже мають порепані руки.  

    Наша тренерка дуже старається – вона підготувала цікаву  презентацію,  наводить успішні приклади,  намагається побудувати діалог  - хоча жінки думками зовсім не з нами.  Помітно, що вони прийшли  не на майстер – клас  з власної справи, їм просто було незручно відмовити сільському голові.

 Ми намагаємося їм підказати, що не має від кого чекати допомоги. Адже  в сільській місцевості з робою дуже складно: не має роботодавців, а в центрі зайнятості не можна перебувати вічно.  Тому потрібно думати, як започаткувати хай невелику, але власну справу. Емоцій із зали  - нуль.  

(Фото з тренінгу)

- Може у вас є якісь запитання? - уточнюю.

- Є! Можна я вже піду? В мене три корови вдома, а скоро обід, - каже перша.

- А я дітей залишила дома одних. Вони в мене без батька ростуть. Троє.  – каже друга.

Все це  брєд! -  Підсумовує третя.  От де я гроші візьму на власний бізнес?  Де? Скажіть?

   Жінки шумно обговорюють  наші пропозиції  з категоричним протестом в душі. І я починаю розуміти, чому тисячі сільських жінок їдуть працювати за кордон.  У них не має альтернативи. Або працювати  виснажливо, часто неофіційно  на роботодавця  10 – 12 годин на добу, або залізти в борги, щоб відкрити власну справу.

    У першому випадку  - де б не працювала  українська жінка, середня заробітна  платня не буде вищою за 1500 гривень. Незважаючи на те, що кожна третя українка має вищу освіту, це не допомагає їй мати престижну роботу. Роботодавців відлякує  соціальний пакет, на який претендує жінка - декретна відпустка, лікарняні, вихідні. Їм простіше найняти на роботу чоловіка, адже за нього не треба сплачувати податок пов'язаний з народженням дитини - 33,2 від фонду оплати праці, чекати три роки  з відпустки. Та й чоловік  ніколи не буде відпрошуватись з роботи, щоб  побути з хворою дитиною чи щоб забрати її  з дитячого садочка.

   На один із тренінгів ми приїхали раніше, і стали свідками ярмарки вакансій в центрі зайнятості.  Представник  торгівельної фірми  шукала  старшого продавця. Графік роботи  з 8 ранку до 9 вечора. Вимоги – знання комп’ютера та  касового апарату. Заробітна плата – «чиста на руки» аж  1300 гривень.  Жодна жінка не виявила бажання працювати за такі гроші.  У багатьох маленькі діти, яких потрібно забрати з дитячого садочка о 18 годині. Кілька вже мали такий досвід роботи – і платили там значно менше.  Одна жінка сказала, що через хамство покупця вона ледве не отримала серцевий напад.

   У другому випадку – для власної справи потрібні гроші. Незважаючи на те, що центри зайнятості  можуть сплатити відразу всю допомогу по безробіттю, якщо ти принесеш довідку про реєстрацію власного підприємства, зовсім небагато жінок наважуються на цей крок.  Вони бояться  податків, боргів, комусь заважає чоловік, родина, стереотипи. 

Як наслідок бізнес в Україні є суто чоловічим: 78% усіх приватних підприємств очолюють чоловіки і лише 22% – жінки. Жінки контролюють:

-         25% малих підприємств;

-         15% середніх підприємств;

-         14% великих підприємств.

 Ще менше жінок, які працюють за кордоном повертається до України, щоб відкрити власну справу. Здавалося б чому ні? Заробили стартовий капітал – займайся собі зеленим туризмом чи  відкривай ресторан, і не травмуй відсутністю родину. Але ні – жінки не повертаються.

 Науковці впевнені, що проблема української жіночої трудової міграції більше пов'язана з особистісними чинниками, чим з соціальними. Адже жінки, вирушаючи за кордон, позбавляються  роботи, яка не оплачується, але забирає багато часу – сім’я, дім, город.

 Дослідниця Світлана Одинець, яка  кілька місяців провела в Італії, опитуючи українських жінок, які  працюють на заробітках, зауважила наступне. «Ми говоримо про те, що жінка винна у зрадах в родині, що міграція - це національна трагедія, але це звичайна стереотипізація. Для жінок, крім травматичного досвіду, перебування на заробітках дає досвід великого персонального розвитку, досвід будувати майбутнє життя і власний світ.»

Того дня, ми таки завершили тренінг на позитивній ноті. Одна з жінок зізналася, що вона давно думала разом з сестрою відкрити міні - пекарню, але не знала з чого почати. Тепер виник план і вона  вже зовсім не боїться слова конкуренти.

    Я ж впевнена, що головний конкурент кожної людини – це особистий страх. Нас жінок  з дитинства привчають чогось боятися – темряви, мишей, чоловіків, власної справи. Постійно втокмачують, що роль жінки бути тінню чоловіка, що сильні жінки  насправді нещасливі,  а феміністки всі лесбіянки.

А потім кажуть, що жінка у всьому винна – це вона провокує насильство  та не  спроможна самореалізуватися. І взагалі, головне призначення жінки -  народжувати: найрозповсюдженіший стереотип в Україні. 

Не дивно, що під тягарем цих ролей,  претензій та звинувачень, убогості життя та щоденних принижень,  жінці хочеться втекти світ за очі.