Б’є – не означає любить, б’є – означає тюрма

   Інколи мені здається, що насильство оточує нас  навколо. Здається, що ми – нація насильників , які не знають що таке добро.  Помічаю, як хлопчики в школі зірвали шапку з голови дівчинки і з задоволенням топчуть її ногами. На зауваження чужої жінки кривляються з неї. 

   На дитячому майданчику вже інші хлопчики обхаркують дівчинку. Вона вибралася на найвищу сходинку гірки і закрила обличчя руками. Дідусь із сусіднього під’їзду гуляє з внуком  і  за найменшу провину б’є хлопчика. Навіть в обличчя.   Він не соромиться обзивати п’ятирічну дитину нецензурними словами.

Що буде з цими хлопчиками, коли вони стануть дорослими чоловіками?

 Незнайомі мені жінки ведуть розмову. Одна з них каже:

Ніхто не знає, що я переживаю щоночі, коли засинають діти. Як чоловік знущається з мене... Ти ж знаєш, хто він у мене. Відома людина. Що я можу йому зробити?

Всі ці люди з цілком «нормальних», на перший погляд, благополучних родин.  Якщо раніше насильство пов’язували  з  тими, хто  зловживав алкоголем чи наркотиками, то сьогодні насиллля  все частіше проявляють успішні, заможні та навіть віруючі чоловіки.

Маючи певний статус у суспільстві, впливові зв’язки та гроші, такі чоловіки розглядають власних дружин як об’єкт  для знущань  та маніпулювання.  Безкарність за домашнє насилля підсилює їх агресивність.

   Як показує статистика, українські жінки вкрай рідко звертається до міліції, якщо їх б’є чоловік. Маючи дітей на руках  і не маючи, як правило, жодних прав на нерухомість чи майно,  багато жінок змушені впадати у залежність від дій чоловіка – насильника. І терпіти до безкрайності, але всьому є межа  -  70% жінок , які відбувають покарання за вбивство, вбили свого чоловіка.

        Незважаючи на те, що тема домашнього насилля – одна з найбільш обговорюваних у суспільстві, практичних результатів мало.  Не вистачає притулків для жертв насилля. В Житомирській області лише два подібних заклади. Один із притулків  діє у м. Житомирі. Він  завжди переповнений і просто з вулиці  туди потрапити не можливо. 

     Інший притулок розташований  в селищі Озерному, але  коштів на його утримання у влади немає. До того ж  даний притулок -  власність громадської організації і вже неодноразово  були здійснені спроби  відібрати приміщення.  Так дивно  у нашому гуманному, демократичному суспільстві – існують притулки для тварин, а для жінок, яких часто б’ють жорстокіше,  ніж тварин, притулків не має.

 Вчені, які вивчали насильство, як соціальне явище, прийшли до висновку, що насилля  в однаковій мірі існує в розвинутих та нерозвинутих країнах світу. І насильство залежить лише від виховання.  Однак, існує велика різниця у покаранні за прояв насильства. Якщо у Швейцарії домашнє побиття – це злочин, і чоловіка ув’язнюють  на місці, коли   виявляють ознаки побиття та забороняють наближатися до жінки, то в Україні  все навпаки.

    Побиття чоловіком  дружини – це  не злочин, а сімейна справа. І найгірше, що так вважають самі жінки. Що пробачають, терплять, бояться розповісти, звернутися до міліції. Одиниці знають, що новий кримінально – процесуальний кодекс передбачає більш жорсткі заходи щодо покарання сімейних насильників.

    Тепер міліція повинна порушувати кримінальну справу за кожною заявою постраждалої, а терміни досудового розслідування в новому кодексі зменшили та чітко окреслили. Щоправда, підозрюваний може розраховувати на домашній арешт, а судам заборонено надсилати справу на додаткове розслідування.

  Жінки, які звернулися до міліції через домашні кривди та насилля, мають знати, що жоден райвідділ не може відмовити їй за принципом «самі розбирайтеся» та  не порушити кримінальної справи. Кожну заяву про злочин мають прийняти, а досудове розслідування на всіх етапах контролюватиме прокуратура.

   Як відомо, кожна друга українка потерпає від домашнього насилля. Втім, багато жінок помилково вважають, що насильство це лише бійки та гвалтування.

  Погрози, образи, вияви брутальності, сексуальний примус, ревнощі та обмеження свободи, відбирання грошей – це все різновиди насильства, за прояв якого передбачена кара.

На днях бачила  сюжет з новин. Благодійники придбали для жінок, які потерпають від насилля  двохкімнатну квартиру. У ній  проживає десяток жінок. Серед них жінка, яка від побиття народила передчасно дитину.  Впевнена, що   якби для жертв насилля будували житло, то виростали б цілі квартали і навіть міста. 

Але  є надія. Надія на підвищення статусу жінки в українському суспільстві та втрату фальшивих цінностей. Найточніше її висловила українська вчена Соломія Павличко: 

"Я вважаю, що в нашій культурі є дуже багато таких традиційних цінностей, втрата яких – просто благо, – і це мене обнадіює. Бо якщо вважати традиційною цінністю те, що в селі майже кожен чоловік б’є жінку, й вона, бідолашна, не знає куди подітися, а в неділю вони удвох ідуть до церкви, гарно вбрані, то мені такі цінності просто огидні”.

І мені також.