Стандарт емігрантського життя в Італії (сторінками італійської преси)

Станом на 01.01.2007 року Національним статистичним інститутом Італії зареєстровано 120 тисяч українців-резидентів, тобто тих, що мають постійний «вид на проживання» в цій країні.

Серед емігрантських громад українці посідають четверте місце за чисельністю після албанців, марокканців та румун.

36,9% українців населяють обласні центри. Найпопулярніші місця розселення – південна провінція Кампанія (близько 22% від загального числа українських мігрантів), північні провінції – Ломбардія (17,9%) та Емілія-Романія (12%), і центральна - Лаціо (в різні роки від 18 до 9,7% у 2007 р.).  45% з тих українців, що населяють Кампанію, обрали місто Неаполь, 36% з провінції Ломбардія проживають у Мілані, 69% з провінції Лаціо населяють Рим, найбільша частка (20%) українців з провінції Емілія-Романія проживає у Болоньї.

За статевим складом, безумовно, українська еміграція в Італію має жіноче «обличчя». В 2007 році на 100 українок припадало лише 24 українських чоловіки.

 

Міграційна поведінка.

Традиційна схема міграції – коли чоловік є головною діючою особою. Він налагоджує життя в приймаючій країні, забезпечує стабільне фінансове становище, а згодом з ним возз’єднуються члени його сім`ї. Така схема працює серед вихідців з Південної Африки, Сенегалу та країн Індійського півострова.

Серед іммігрантів із Центральної Європи, Латинської Америки та Східної Азії перевага - на боці жінок. Вони першими виїжджають за кордон і створюють умови для подальшого переміщення чоловіків. Цікаво, що філіппінки залучають своїх чоловіків до праці в тих секторах економіки, де працюють самі. Переважно це робота хатньої прислуги.

Українки, на відміну від жінок інших національностей, рідше возз’єднуються із своїми чоловіками, самостійно налагоджуючи своє життя на чужині.

У випадку китайських родин, то від самого початку в країну прибувають цілими сім’ями.

 

Робота.

Згідно даних Центру дослідження проблем соціальної сфери (CENSIS) 77% хатніх працівниць працюють «по-чорному» (без оформлення трудового договору, сплати податків, реєстрації). Серед інших галузей, де це явище є досить поширеним – сільське господарство (59,2%), будівництво (14,2%), готельний та ресторанний бізнес (14%).

Основні емігрантські професії – каменяр, підсобний працівник, прибиральниця, продавець, різнороб, складський працівник, вантажник, охоронець, медсестра та обслуга. Великим попитом користуються електрики та працівники з вивозу відходів, сміття.

78% опитаних емігрантів вважають, що краще працювати «по-чорному».

В 40,9 % випадків іноземці зазнають дискримінації при працевлаштуванні. На першому етапі відбору в 3х випадках з 4х роботодавець надає перевагу кандидатам-італійцям. 12% іноземців відсіюється після співбесіди, а 3% зазнають постійної дискримінації під час роботи.

Нещасні випадки на роботі з іноземцями трапляються вдвічі частіше, ніж з місцевими жителями. Причому ризик травмування є в будь-якій сфері зайнятості та в будь-якій місцевості. 1/6 частка нещасних випадків припадає на роботу жінок. Найбільший ризик нещасних випадків та смерті – серед сезонних та тимчасових працівників, а також тих, що працюють по-чорному. (Дослідження Lstat/Lnail, 2004).

В Італії великими темпами зростає число приватних підприємств, які засновують іноземці. Найбільш активними підприємцями є албанці, румуни та пакистанці. Найпривабливіші сфери для бізнесу - легка промисловість, ресторанний та готельний бізнес (лідирують китайські родини), будівництво (албанці), торгівля (марокканці). Ці приватні підприємства пропонують роботу переважно емігрантам. (Дослідження Торгової палати, 2003)

За даними 2003-2004 років, середня заробітна плата іноземного працівника становила 934 Євро. Найбільше отримують робочі сфери транспорту та каменярі. Оплата праці на півдні країни є нижчою, ніж на півночі.

 

Житло.

Близько 600 тисяч іноземців в Італії знаходяться без житла. 15% перебувають в гостях у родичів, 10% - платять за ліжко-місце в квартирах, 6% перебувають в притулках та нічліжках, по 5% мешкає на залізничних станціях, в бараках, на роботі, по 4% - в вагонах, соціальних центрах, аварійних приміщеннях, по 3% - в орендованих квартирах, парках, 2% - в тюрмах, під мостами, 15% - в інших умовах.

В таких умовах іммігранти живуть через високі ціни за найм житла. Власники, користуючись вразливим становищем іноземців, доводять свої вимоги до абсурду, завищуючи ціни за оренду підвалів, комірок тощо. Чисельними є випадки обману з боку ріелторських фірм, які отримують аванси за пошук житла, проте шукати його ніхто не збирається.

«Здається квартира в чудовому стані, сонячна, гарне транспортне сполучення. НЕ ІНОЗЕМЦЯМ». В Болоньї 95% хазяїв будинків і квартир відмовляються здавати житло іноземцям, в Перуджі – 70%, Флоренції – 62%, Мілані – 60%, Неаполі – 55%, в інших містах – від 20 до 40%.

Дослідження серед домашніх працівниць, проведене в провінції Ломбардія (місцевості, де проживає вагома частка українок), виявило дуже цікаві факти. 30,7% живуть там, де працюють. 54,3% орендують квартири на декілька осіб, і тільки 3,4% живуть у друзів та родичів.

 

Ставлення.


Італія є найдружелюбнішою країною призначення. Тут заплющують очі на наявність значного числа нелегалів, якщо вони не завдають шкоди суспільству. Правда, вважається, що правосуддя та прокуратура в Італії взагалі працюють слабо.

Журнал «Сучасна жінка» провів опитування 300 осіб, старших 70 років, яких доглядають іноземки. На питання «Як ви оцінюєте своїх сиділок?» в 7 випадках з 10 відповідь була позитивною. 16% відповіли, що це вихід для суспільства, де старим немає місця, ще 13% вважають, що це дуже зручно для дітей, які не хочуть себе обтяжувати. 54% відповіли, що ця людина є справжнім другом та помічником. 16% ніколи не хотіли б мати таку людину у себе вдома.

«За винятком декількох негативних випадків, між сиділками та літніми людьми виникають дружні та теплі стосунки… Єдина небезпека в тому, що часто старі люди претендують на цю сиділку як на свою річ, що вже занадто», - говорить для журналу Луїза Бартореллі, зав. відділенням в госпіталі «Святого Євгенія» у Римі.

Проте варто зазначити, що іноземну хатню прислугу італійці називають «новими рабами». Найбільш вороже ставлення до емігрантів виявляють жінки та діти.


Медичне обслуговування та соціальний захист.

Тільки 50% іммігрантів в Італії мають легальне право користуватися соціальним та медичним обслуговуванням.

«Вони повинні вистояти в чергах 8 годин, щоб отримати медичну допомогу. При цьому втрачається день роботи, який ніхто не оплатить», - говорять заступники президента Асоціації по боротьбі зі СНІДом Ф. Гресті та А. Генцер.


Зв'язок з Батьківщиною.

 
За останнє десятиріччя в різні куточки світу іммігрантами з Італії тільки поштою та через банки було відправлено майже 500 млрд. доларів. Ця сума наближається до обсягів доходів від торгівлі нафтою.

Кожний десятий опитаний відсилає на Батьківщину половину всіх заощаджень.

8 з 10 емігрантів заявляють про те, що не шкодують, що обрали Італію. Тільки третина хоче повернутися на Батьківщину, десята частина бажає залишитися тут назавжди. 

Близько 30% емігрантів відвідують Батьківщину не рідше одного разу на рік, а 40% жодного разу не були вдома за весь період перебування тут.

 

Медіа.
 

В країні виходить 33 газети іноземними мовами із середнім тиражем 10000 примірників (з них українською – 2 видання), 70 радіо- і 11 телепрограм (з них 1 – українською мовою), які повністю присвячені емігрантській тематиці. Найбільш потужний сайт для емігрантів – www.stranieritalia.it. 

Загалом з 2001 року українська міграція стає помітною не тільки для італійських громадян, але й для офіційної статистики, чому немало сприяє активне проведення країною процедур легалізації.

Члени української емігрантської громади часто згуртовуються з релігійною, туристичною, розважальною метою. Розбудова української громади в Італії триває.
 
Висловлюю велику подяку за переклад текстів Ігнатюк Аліні Петрівні.