Націоналізація підприємств енергетичної галузі - невід'ємний пункт програми соціал-націоналізму

Не встигли українці оговтатись від чергових реформ владної команди «проффесорів», які взялися будувати нову країну, як ЗМІ почали інформувати, що постановою Національної комісії з регулювання електроенергетики  з 1 лютого тарифи на електричну енергію підвищені на 30 %.

Основний аргумент, який використовує влада при поясненні такого кроку є те, що діючі тарифи лише на 25 % покривають витрати на виробництво і постачання електричної енергії. В будь кого одразу виникне запитання, а хіба лише за рахунок тарифів мають покриватись витрати? Сьогодні навіть школяру відомо, що Україна є найбільшим постачальником електроенергії у Європі, з кожним роком збільшуючи свої показники як видобутку так і постачання. (У грудні 2010 року обсяг виробництва електричної енергії електростанціями, які входять до Об’єднаної енергетичної системи України становив 19 022,0 млн. кВт∙г та збільшився на 1 180,9 млн. кВт∙г, або на 6,6% порівняно з показником 2009 року.). При цьому попит на українську електроенергію на Заході (як і в Росії) великий — з країн Центральної та Східної Європи лише Польща спроможна забезпечити внутрішні потреби за рахунок власного виробництва. Враховуючи цей факт, цілком закономірно було б спочатку підвищити ціну на продаж, а вже потім розглядати можливість підвищення тарифів усередині країни. Очевидно, що така ситуація стала можливим через те, що абсолютна більшість обласних енергопостачальних компаній (обленерго) знаходяться в руках буржуїв та олігархів неукраїнського походження, які зацікавленні у першу чергу у збільшенні свого капіталу найлегшим шляхом визискування українців, які через зрадницьку політику керівництва держави змушені їм платити.

За неофіційною інформацією деяких джерел, к 2002 році, внаслідок розгрому бізнес групи колись близького до СДПУ (о) російського бізнесмена Костянтина Григоришина, під контролем групи (за допомогою банків й "американо-словацьких" фірм) опинилися близько 40% "Полтаваобленерго", 27% "Прикарпаттяобленерго", 35% "Одесаобленерго", 40% "Сумиобленерго", 40% "Чернігівобленерго", 84% "Херсонобленерго", 75,56% "Житомиробленерго", 60% "Кіровоградобленерго", 70% "Севастопольобленерго", близько 5% "Тернопільобленерго", частина акцій "Львівобленерго". Саме таку ситуацію маємо в Житомирі, коли 2009 року словацька Vychodoslovenske Energeticke Zavody SP придбала 75,56% акцій ВАТ "Житомиробленерго", яке до того перебувало у державній власності. Досить швидко обленерго, куплені словацькою компанією, перейшли у власність до російських інвесторів, які, ймовірно фінансували цю покупку.

Отже, наївно сподіватись, що приватизація коли небудь стане панацеєю від бід. Навпаки, енергетична приватизація за відсутності прозорих правил гри незворотньо призводить до виникнення корпоративних воєн, адже хто захоче ділитись «заробленим». Нація стала заручниками купки олігархів власників енергетичних компаній, як ще ми можемо пояснити відключення Житомира від водопостачання в кінці січня 2011 року.

В сьогоднішній ситуації існує лише один вихід – націоналізація цієї галузі економіки із подальшим державним фінансуванням, що стане можливим після утвердження в Україні соціал-національної влади.