22 січня. Що ми святкуємо?

Незабаром Україна відзначатиме 90 річницю проголошення Акту Злуки Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Республіки. Офіційна назва свята – «День Соборності України», який ми офіційно святкуємо з 1999 року відповідним указом Президента України. Але мало хто задумується, чи справді назва свята відповідає дійсності.

Часто, з екранів телевізорів, газетних шпальт, у виступах державних діячів чи просто у шкільних підручниках з історії України, ми замість словосполучення «Акт Злуки» бачимо чи чуємо ще одне – «соборність» або ж «День Соборності». Як не прикро, але саме останні слова затаврувались у свідомості багатьох українців й асоціюються із об’єднанням всіх українських земель по обидва береги Збруча в єдину Українську державу. Але це, на жаль, не відповідає дійсності, і нація має зрозуміти, що 22 січня не є Днем Соборності України. Соборною держава може називатися лише тоді, коли до її складу ввійшли всі етнічні землі титульної нації цієї держави. Досягнення цієї внутрішньонаціональної цілі повинно стати логічним етапом і методом просування до зовнішньонаціональної мети соціал-націоналістів – накласти кордони Української держави на межі етнічного розселення українців та ввійти в коло найсильніших держав світу. Тобто те, що лаконічно вкладається у вислів «Велика Україна».

Дійсно, 90 років тому, в Універсалі Директорії УНР зазначалося: «… Однині воєдино зливаються століттями одірвані одна від одної частини єдиної України – ЗУНР (Галичина, Буковина і Угорська Україна) та Наддніпрянська Велика Україна… Однині є єдина незалежна Українська Народна Республіка…». Але навіть тоді до УНР з тих чи інших причин не увійшли всі українські етнічні території. Не увійшли Закарпаття й Буковина разом із Південною Бессарабією, бо були окуповані чеськими й румунськими військами відповідно; не увійшли Крим та Кубань, бо по суті були незалежними республіками з проденікінськими урядами.                        

Протягом ХХ століття мапа України неодноразово змінювалася. Наша держава втрачала свої етнічні землі. Після окупації України більшовиками, була відторгнута Стародубщина, Білгородщина; із загарбанням Молдови від України відійшла її давня історична земля – Бессарабія (Придністров’я). У 1945 році Україна позбулася Перемищельщини, за яку воювали ще київські князі. Отож у 1991 році незалежними стали не всі українські землі, а лише ті, які вдалося зберегти в межах УРСР. І саме тому називати 22 січня Днем Соборності України більше ніж помилка.

Сьогодні, на початку ХХІ століття, українська нація має чітко визначити пріоритети зовнішньої політики. Але це стане можливим лишень тоді, коли при владі будуть знаходитись українці об’єднані ідеологією соціал-націоналізму, хоча б у відсотковому співвідношенні до останнього перепису населення. Україна має повернути всі втрачені етнічні землі до свого складу, адже без цього не можливо жити повнокровним життям. Не про таку державу, що ми зараз маємо за вікном, мріяли і боролись мільйони українців впродовж XX століття.