Перший досвід в командному бігу

Життя – річ непередбачувана: вона постійно підкидає нам випадкові можливості, котрі ми можемо прийняти чи не прийняти, а буває навіть не помітити. Таке сталось нещодавно і у мене.

У Антверпені, після пробігу десяти миль, я дав собі відпочити цілий тиждень. Моє перше тренування пройшло у парку Spoor Nord. Було не нудно, адже зі мною були друзі – ми подолали два кола навколо парку. Дорогою назад мені випадково кинувся в очі банер, що рекламував один забіг, і я зупинився, аби його сфотографувати. Усю дорогу додому я думав про нього, тому, як тільки прийшов, одразу почав дивитись, що воно таке. А це був урбаністичний забіг вуличками району Borgerhout Антверпена. Там були представлені різні дистанції: це і 12 км індивідуального бігу, 12 км командного бігу, 8 км, 4 км та дитячий забіг. Склад траси – коло, довжина якого 4 км. Ніби нічого незвичайного, але одна особливість все ж була: свій шлях траса проклала через 4 споруди (2 кафе, церкву та концертну залу).

Мене не цікавив індивідуальний біг, так як в моїй практиці він уже був – хотілось спробувати щось нове. Тому, як ви уже здогадались, мій вибір пав на командний забіг. Щоб взяти учать у ньому, треба була команда з 3 чоловік. Я запропонував своїм друзям, з якими тренувався вечорами, – вони без зайвих сумнівів погодились. Тут і усе почалось: тренування щодня, реєстрація і, власне, сам забіг.

Настав той самий день. Оплата склала усього 5 євро. Стартували одночасно учасники 12-ти кілометрової дистанції і індивідуального, і командного забігу. Недодавала радості погода: синоптики обіцяли дощ. Самі розумієте, що бігти в дощ – заняття не з найприємніших. Проте наша команда була налаштована рішуче – без усяких сумнівів ми вирушили до місця старту. Діставшись туди, ми оглянули усе, що можна було: йшла активна підготовка, виставлялись патрульні, розкладались палатки. Ми знайшли місце реєстрації та обміняли там своїх 5 євро на стартовий номер учасника (707) та взяли з собою карту забігу. Часу лишилось більше, аніж очікувалось, – дві довгих години. Ми не знали, куди себе подіти, тому пішли знайомитись з тим, що нас чекало, – з трасою. Усе-таки це досить цікаво отримати бачення випробувань, що чекають на нас під час бігу.

Настав час бігти. Старт відбувався о 15:15. Як вже я казав раніше, індивідуальний та командний забіг відбувався одночасною. Олексію випала чудова можливість відкривати старт естафети. Ми ж залишились чекати своєї черги. Ось і учасник першої команди, проходить декілька хвилин – з’являється другий учасник команди. Ми уже почали нервувати, але ,як виявилось, даремно – наш Олексій йшов третім. Я прийняв номерок від нього і швиденько вступив в гонку. Усі бігли дуже швидко, для мене це було дуже незвично. Ось і атракціони уже, тут головне не загубитись між вагончиками:).

Далі має бути цікавіше. Боковим зором я побачив, що хтось намагався мене перегнати з іншої команди і я зі всіх сил став пришвидшуватись. Так і дістався до найцікавішої частини траси – музичного центру. Забігаємо через паркінг.

Як тут гарно – усе прикрашено різнокольоровими ліхтариками, стіни обвішані білими полотнами. Цікаве враження, як думаєте? Музичний центр закінчився і знову почались вулички міста, далі дві кафешки. Але це ще не все: перед самим фінішем на мене чекала пробіжка всередині костелу.

Як цікаво придумали: ти біжиш, а в цей час співають місцеві музиканти. Ще декілька метрів і я передаю стартовий номер наступному учаснику нашої команди. Сергію випало найцікавіше – останні 4 кілометри. Знову очікування, знову хвилюємось – перша команда фінішує, друга. І ось, нарешті! Сергій прибув третім. Ми пофотографувались та поспостерігали, як нагороджували першу команду, та і вирушили додому, розмовляючи про забіг та враження від нього.

Командний забіг – це дуже цікавий досвід, щось таке незвичайне та захоплююче, особливо якщо до збігу додати пару цікавих локацій.

І фото головних учасників забігу:

Джерело: http://androshchuk.com/antwerp-team-run/