Історія Житомира - легенди та міфи

У глибині сторіч починається історія Житомира. Територія, на якій він розташований, була заселена ще в II тисячоріччі до н.е. Це підтверджують виявлені археологами поблизу міста поселення і курганні епохи бронзи, раннього залізного віку. Розкопано також могильники VII сторіччя і залишки староруського городища Х—XIII сторіч. Роком заснування Житомира вважається 884-й. Як свідчать легенда, своя назва місто одержав по імені дружинника київських князів Аскольда і Діра - Житомира, що ніби-то відмовився служити ворогам князів, сховався в лісах і оселився на скелі при злитті рік Кам'янки і Тетерева. У інших легендах розказується, що тутешні жителі відвіку торгували хлібом, жили мирно.

Дослідники й історики, і серед них відомий чеський учений-славіст Павло Йосиф Шафарик, доказували, що древнє городище - майбутній Житомир - виник як центр племені житичів, що входило в племінний союз древлян. Назва міста - мир житичів, як і самого племені, основним заняттям якого було хліборобство, відбувається, як вважають, від важливої в цьому краї культури - «жито», що культивується тут із незапам'ятних часів. Є свідчення про те, що в старовину навіть у центрі міста сіяли жито, ячмінь, стояли вітряні млини. Про місто говорили: «мир і жито», «мир житичів». Можливо також, що Житомир - скорочена форма від слова «животомир», тобто символ мирного спокійного життя.

У дійсності ж історична доля Житомира ніяк не була мирної. Хліборобам і ремісникам не разом припадало лишати свої будинки, братися за зброю, щоб відстояти свободу і незалежність. На древлянській землі в 945 році спалахнуло перше в Київської Русі антифеодальне повстання, яскраво описане в Іпатієвському літописі. Древляни виступили проти непомірних поборовши київського князя Ігоря і відмовилися сплачувати йому данину. Під час одного з набігів князь був убитий, а дружина його розгромлена. Дружина Ігоря княгиня Ольга жорстоко помстилася древлянам - спалила їхню столицю Іскоростень і страчувала біля п'ятьох тисяч мирних жителів. Незабаром після цього древлянські землі остаточно ввійшли до складу володінь київських князів.

У 1240 році Житомир піддався нападу незліченних орд хана Батия. Місто було цілком розорений і зруйнований, мирні жителі убиті або потрапили в рабство. У 1320 році житомирську фортецю захопили литовські князі. У ці ж роки почастішали набіги кочівників. Місцеве населення будувало оборонні спорудження з підземними ходами, на залишки котрих ще і понині наштовхуються будівельники. Городяни мужньо захищалися від ворогів. Жорстокі і спустошливі набіги, як правило, супроводжувалися пожежами і руйнаціями. У 1399 році золотоординський хан Едигей розгромив військо литовського князя Витовта, захопив і розграбував Житомир. За словами літописця, «...без меры много зла сотвориша» набіг кримських татар у 1469 році. Вщент зруйнували місто орди хана Менгли-Гирея в 1482 році. Ще не разом за свою історію Житомир лежав у руїнах і знову вставав з пеплу.

У 1444 році Житомир одержав магдебурзьке право. Місто поступово росло, будувалося, розвивалися ремесла, торгівля. Його центром і самим значним спорудженням був замок. У 40-х рр. XVI сторіччя він був перемурований і укріплений по проекті місцевого зодчого Семена Бабинского. Його товсті фортечні стіни були оточені оборонним ровом, заповненим водою. Після Люблинської унії 1569 року Житомир потрапляє під владу польських магнатів. Жорстока експлуатація з боку шляхти, соціальна нерівність змушували населення зі зброєю в руках виступати проти гнобителів.

Коли в 1594-1596 роках спалахнуло народне повстання під керівництвом Северіна Наливайко і Григорія Победи, житомиряни хоробро боролися в селянсько-козацьких загонах. Визвольна війна українського народу проти польсько-шляхецького панування, що очолив видатний полководець і державний діяч Богдан Хмельницький, викликала новий підйом народного руху. У 1648 році військо Богдана Хмельницького штурмом узяло житомирський замок, а в 1651 році на північній околиці Житомира козацькі загони Івана Богуна розбили 17-тисячну армію польського князя Четвертинського. Тоді ж у місті побував Богдан Хмельницький. Шляхта обрала Житомир місцем судової розправи з повстанцями. У селі Кодня, у сімнадцятьох кілометрах від Житомира, було страчено біля трьох тисяч учасників повстання. На однім із курганів, де поховані загиблі, установлений пам'ятний знак. Після цих трагічних подій з'явилося "побажання" найлютішим ворогам: "А щоб тобі свята Кодня не промайнула..."

Яким був Житомир у XVIII сторіччі? Уявлення про це дає карта 1771 року. Там, де нині знаходяться вулиці Ольжича, Московська, Пушкинська, Короленко, був центр міста, забудований переважно невеличкими одноповерховими цегельними і дерев'яними будинками. Тут же, у центрі, знаходилися чотири монастирі, дві духовні семінарії, кафедральний костьол.

ЦЕНТР МІСТА НА ПОЧАТКУ ХХ СТОЛІТТЯ
У 1804 році по указі царського уряду Житомир був офіційно затверджений адміністративним центром Волинської губернії.

Невеличке українське місто в різний час було місцем перебування видатних діячів вітчизняної історії. В 1802-1809 роках у Житомир неодноразово приїжджав великий російський полководець М. І. Кутузов. З вересня 1811 року тут жив відомий російський воєначальник, герой Вітчизняної війни 1812 року П. И. Багратіон, що командував Подільською, а потім 2-й Західною армією. Кур'єром для особливих доручень при штабі армії був Денис Давидов - майбутній організатор партизанського руху у війні з військами Наполеона і відомий поет.

У 1846 році з доручення Тимчасової комісії з розгляду древніх актів місто відвідав Тарас Григорович Шевченко. Його цікавили народні сказання, пісні, пам'ятники старовини, історія краю. У Кодні він поклонився праху борців за свободу народу, замалював гайдамацькі могили, побував у Новограді-Волинському. Відвідування Волині лишило яскравий слід у творчості великого поета. Нагадування про Житомир і Новоград-Волинський зустрічаються в повісті «Прогулянка з задоволенням і не без моралі», поемі «Варнак» і повісті під тим же назвою.

Житомир у цей час росте, з'являються нові вулиці і площі, забудовані кам'яними і цегельними будинками. На початку XIX сторіччя почали діяти просвітні і культурні заснування: чоловіча гімназія, чотирьохкласове повітове училище, пізніше пансіон шляхетних дівиць, привселюдна бібліотека, театр, на підмостках якого виступали видатні актори М. С. Щепкін, В. Н. Давидов, Г. Н. Федотова, композитор А. Г. Рубінштейн.

ТАКИМ БУВ ЖИТОМИР В КІНЦІ ХIХ СТОЛІТТЯ
Скасування кріпосного права, розвиток капіталістичних відношень сприяли перетворенню Житомира в промислово-торговий центр. У 1896 році була споруджена вузькоколійна залізниця Житомир—Бердичів, а під час першої світової війни широка колія зв'язала Житомир із Бердичевом і Коростенем. Житомир, як і більшість всіх українських міст, переніс усім відомі події трагічного 1917 року. За цей час у місті змінювалася влада... тринадцять разів. Після громадянкою війни, почалися масові будівництва і реконструкції міста. Були створені 1-й Волинський чавуноливарний завод і механічний завод «Сельмаш», що згодом організувалися в машинобудівний, а пізніше в мотороремонтний завод. Почали випуск продукції нові підприємства - фабрики музичних інструментів, панчішна, лакофарбова, шліфовально-граніровочна, реконструйований меблевий комбінат, цегельні заводи, кондитерська і макаронна фабрики. Було відновлене рух залізницею, що з'єднала Житомир із Коростенем і Бердичевом, а також було відкрито в 1935 році залізничну лінію Житомир-Фастів, що зв'язує Житомир із Києвом.

На передодні Великої Вітчизняної війни в Житомирі нараховувалося 62 підприємств, у місті діяли 29 медичних установ. Працювали театр, філармонія, палац піонерів, 3 кінотеатри, 4 клуба, музей. Активними провідниками культурної революції на житомирській землі були поет А. Безіменський, драматург И. Кочерга, композитори В. Косенко, Б. Лятошинский, М. Скорульский, режисер В. Магар, фольклорист і хормейстер М. Гайдай і інші. Житомир ставав значним промисловим і культурним центром. Але мирна праця його жителів перервала війна. 22 червня 1941 року в перші години війни місто був підданий бомбардуванню гітлерівської авіації. У наступні два-трьох дня більш трьох тисяч жителів пішли на фронт на захист Батьківщини. 9 липня фашисти ввірвалися в Житомир. Війська 5-й армії під командуванням генерал-майора М. И. Потапова неодноразово переходили в контрнаступ, створюючи погрозу основним силам німецької групи армій «Південь». У озлоблених боях ворог загубив біля 30 тисяч солдат і офіцерів, сотні танків. Героїчні дії воїнів 5-й армії на тривалий час затримали просування гітлерівських військ на Київ. Після захоплення міста, почалися чорні дні окупації. Особливі частини СС і гестапівські служби кидали військовополонених у стаціонарний табір смерті, замаскований під лазарет, де щодня гинуло біля 400 чоловік. Масове знищення хворих і поранених, мирного населення фашисти здійснювали на восьмому кілометрі Новоград-Волинського шосе. У братських могилах тут поховано 45 тисяч мирних жителів, 65 тисяч військовополонених.

Активні бойові дії на початку 1942 року вели біля двадцятьох підпільних груп. Пізніше підпільні організації діяли разом із загонами партизанських з'єднань С. Ф. Маликова й А. Н. Сабурова. 12 листопада 1943 року частини 23-го стрілецького корпуса і з'єднання 1-го гвардійського кавалерійського корпуса під командуванням генералів Н. Е. Чувакова і В. К.Баранова звільнили Житомир. Але ворог не хотів позбавитися важливого вузла комунікацій і, підтягнувши свіжі сили, перейшов у наступ. Після жорстоких боїв наші війська тимчасово залишили місто. Вирішальна битва на Житомирському напрямку почалася в грудні 1943 року, коли після 50-хвилинного артилерійського обстрілу і бомбардування з повітря війська 1-го Українського фронту прорвалися крізь ворожу оборону, розширили прорив до 300 км по лінії фронту і 200 км у глибину, звільнивши Радомишль, Брусилів, Коростишів.

Під Житомиром окупанти зосередили значні сили. Командування вирішило розгромити гітлерівський гарнізон у місті одночасно ударом із фронту і флангів. 30 грудня 3-я гвардійська танкова армія, перерізав шосейну дорогу Житомир - Бердичів, ізолювала житомирське угруповання ворога від бердичівського. Війська 60-й армії під командуванням генерал-лейтенанта И. Д. Черняхівського, обійшли Житомир із північного заходу, перерізали залізницю і шосе Житомир—Новоград-Волинський. 4-й гвардійський танковий корпус генерала П. П. Полубоярова опанував селом Висока Піч і закрив фашистам остання путь до відступу.

АРТИЛЛЕРИСТИ У БОЯХ ЗА ЖИТОМИР
31 грудня 1943 року Житомир знову став радянським. Але... німці народ хитрий. Знаючи нашу російську людину, і особливо, її ненаситну любов до спиртного, залишили на залізничному вокзалі... ДВА ВАГОНИ СПИРТУ. Що було далі передбачити було не важко. Усе святкували як перемогу так і Новий Рік (усе-таки 31 грудня). Зачекавши, поки подіє знаменита речовина, гітлерівці взяли місто знову. І лише великими зусиллями наступного дня удалося відвоювати Житомир.

У результаті Житомирсько-Бердичівської операції, що продовжувалася з 24 грудня 1943 року до середини січня 1944 року, війська 1-го Українського фронту під командуванням Н. Ф. Ватутіна розгромили 8 танкових і 14 піхотних дивізій ворога, завершивши звільнення області від німецько-фашистських окупантів.

За період тимчасової окупації Житомира фашисти знищили майже всі промислові підприємства, зруйнували культурно-побутові, навчальні установи, лікарні, сотні житлових будинків, пам'ятники.

Житомиряни достойно увічнили пам'ять про воїнів, підпільниках і партизанах, що загинули смертю хоробрих у боротьбі з німецько-фашистськими окупантами.

МОНУМЕНТ ВІЧНОЇ СЛАВИ
У повоєнний період Житомир заліковував численні рани. Адже було знищено біля 40 відсотків житлового фонду, майже всі підприємства, постраждали інженерні комунікації, залізнична станція, трамвайний парк, електростанція тощо. Лише наприкінці 50-х років чисельність населення міста досягла довоєнного рівня. З цього часу почався швидкий розвиток Житомира.

За період 1957-1990 років у місті побудовані десятки промислових, транспортних, будівельних, інженерних об'єктів. Серед них - льонокомбінат, заводи хімічного волокна, верстатів-автоматів, "Промавтоматика", "Електровимірювач", металоконструкцій, м'ясокомбінат, завод лабораторного скла тощо. Чисельність зайнятих у промисловому виробництві тільки за 1968-1976 р. зросла вдвічі. У місті з'явилися нові вищі, середні спеціальні, науково-дослідницькі, проектно-конструкторські організації, одержали розвиток установи культури, спорту, туризм.

У результаті населення Житомира за останні тридцять років (1959-1989 р.) зросло з 105 до 300 тисяч чоловік. У цей період зросли темпи житлового будівництва, про що свідчать такі дані: якщо в 1960 році житловий фонд міста складав лише 952 тисяча квадратних метрів, то в 1990 році він складає 4 мільйони 555 тисяч.

Сучасний Житомир займає територію 6083 га, із котрих 4286 га під забудовою. Зелені масиви і насадження займають 2203 га, у т.ч. 427 га загального користування.