Клуб Елітарного Кіно: «АНТЕНА» Естебана Сапіра

Що ми знаємо про аргентинське кіно? ;)

«Антена» схожий одночасно і на казку, і на сон. На той сон, коли ви точно впевнені, що спите, але коли потрібно прокинутися, ніяк не можете розліпити повіки і продовжуєте спостерігати дивну картинку.

Це віртуозне чорно-біле фентезі, стилізація під фільм 20-30 років, з цитатами з Фріца Ланга, Мурнау і класики радянського кіноавангарду. Вишуканий експеримент, який задовольнить навіть тих, хто далекий від кіноманії. Тут все виконано в бездоганному стилі: візуальні і звукові образи, концепція і окремі кадри. Іноді вони набувають брудновато сіро-жовтого відтінку, ніби зняті на поганій плівці. Іноді вони настільки контрастні, що вже від одного цього контрасту (провальний чорний і сліпучий, без напівтонів і тіней білий) стає тривожно. Слова, вмальовані в кадр, не тільки заміняють звуки – вони грають таку ж роль, як і люди. Точніше, грають разом з людьми – їх можна відсунути, відвернутися, ними можна стріляти. Закрити долонею намальовані літери – означає заставити людину замовчати.

І ще маса дрібниць. Постійно падаючий сніг, схожий на дрібно порваний папір, схожі на ящірку шрами на долонях сім’ї Телемайстра, як знак приналежності до «гільдії», паперова фігурка співачки Голос, намальовані слова, що летять в бік тої самої антени, люди-криси, солдати-тіні, підступний доктор с телевізором замість роту, викрадення слів, і антена високо в горах, з якої можна передати голос всім людям. Сапір зняв зовсім нереальний букет прийомів і образів, як класичних, так і цілком новаторських.

Картонне місто складається в книжечку і закривається. На екрані з’являється напис «FIN» - так закінчується сюрреалістична казка, що була оповідана дорослими для дорослих.