"Зелена жаба", партійний міжсобойчик та програне самоврядування на Ірші.

В історії України Малин відомий ще з часів княжої доби. Особливо широко звістка про малинчан поширилась під час повстання древлян в 945 році. Вони зіграли одну з провідних ролей в боротьбі з Київським князем Ігорем, аж до його вбивства. Причиною стали непомірні побори, якими обклав князь древлян.

Схоже на те, що «активність» нинішніх нащадків древлян - депутатів Малинської міської ради зможе знову претендувати на популярність серед українських громад, як нескореного племені. Та чи народить вона нового Мала?

У 2006 році відносною більшістю малинчан (11,6%) міським головою було обрано Сергія Долю. Комунікабельний, з навичками оратора і столичним інтелектом, не особливо «прив’язаний» до якоїсь із політичних сил – Сергій Олексійович сподобався міщанам. На його боці спочатку були ті,( і сьогодні відомі помаранчеві активісти), хто не так давно звільняв його попередника – Шевчука, потім воював проти свого ставленика Олійника. Серед інших у свою команду новообраний голова взяв Олега Ювковецького (одного з лідерів попередніх перегонів) та представника широко популярної в місті політичної сили Василя Буткевича. Все, здавалося б, складалося на краще.
Але, чи то «вічні» претенденти на головне міське крісло знову розпочали свою гру, чи то новий голова і справді не зміг знайти спільну мову з тими, хто ввійшов до міської ради, - як тільки почалося кадрове переформатування виконкому – гримнула війна. Спочатку – тиха, потім переросла в судові тяжби, а далі дійшла до свого кульмінаційного виявлення – рада двома третинами голосів депутатів виявила голові недовіру. Фактично це було звільнення з посади.
Закон в Україні – як дишло. Трактування цієї норми чіткого підгрунття не має і Київський апеляційний адміністративний суд поновив Сергія Олексійовича, повернувши йому повноваження міського голови.
Але тут вже коса (не плутати з партійною) попала на камінь – міська рада знову відсторонила мера міста.
Вже традиційно, як і при Шевчуку та Олійнику, секретар міськради Ольга Кудрицька виконує обов’язки міського керманича; фактичне управління здійснюється невеликим колом напівбізнесменів-напівполітиків; народовладдя, представлене депутатами міськради, зґвалтоване системними порушеннями законів, моралі і здорового глузду.
Не витримуючи безглуздих вимог доморощених політиків, з посад заступників звільнились Шевченко і Ювковецький, а їхні „видатні” колеги пересунулись на вищі посади.
Мабуть виключно „заслугами” перед міською громадою керувались депутати призначаючи Буткевича на посаду першого заступника міського голови і залишаючи вже знайомі йому обов’язки з координації житлово-комунального господарства. Без сумніву, такому «стрімкому карєрному росту» сприяли і неабиякі бізнесові навички цього чиновника, як співвласника приватних підприємст.
Малинчани подейкують про значну заборгованість по страхових внесках до Пенсійного фонду підприємств, співвласником яких є пан Буткевич. Мабуть саме це вміння обійти закон, як полюбляє робити політична сила, що приютила Буткевича, сприятиме йому у виконанні службових обовязків. А, можливо, і підготовка до виборів мера підштовхнула його ближче до адмінресурсу, який, безперечно, зіграє провідну роль у визначені їх результатів.
Нехай би і далі рухалась ця цинічна бюрократична тяганина, якби не ситуація в місті, де проживає понад 27 тисяч мешканців.
Уже більше року місто – без керманича. Питання нових виборів вивчається в профільному комітеті Верховної Ради, а тенденції в ній очевидні. Всім відомо, що, якщо соціологія дає впевненність одній „модній” політичній силі в перемозі – вибори будуть, якщо перемога цього політичного монстра – сумнівна – натискаються всі важелі і за вибори вже ніхто не голосує. Гламурна гра БЮТу з партією Регіонів у Верховній раді ще раз засвідчила унікальну жіночу здатність, своєрідний талант лідерки всіх сердешних одним пострілом вбивати двох зайців: і некомфортного Огризка позбутися, і безперспективні для неї вибори в Тернопільську облраду скасувати. Враховуючи, що в Малині нині панує БЮТ, а, як завжди, на підтанцьовці в нього НСНУ, дочасного волевиявлення малинчанам не бачити.
Ще більше року вони спостерігатимуть на кадрові торги в міськраді, на кримінальні справи, порушені за зловживання посадовцями службовим становищем та підлог документів, на відчуження комунального майна, за яке потім з бюджету ще й кошти потрібно повертати, як за вечірню школу та ФОК,
на харчування дошкільнят по 4 гривні 75 копійок, на останні місця в області і по доходах бюджету, і по залученню інвестицій.
Якщо малинська громада і витримає цю партійну наругу до чергових виборів міського голови у березні 2010 року, то, через страшенні прірви в законодавстві, спокою і після виборів не гарантують, адже вибори депутатів міської ради відбудуться лише в 2011 році, а навички усунення міського голови 2/3 депутатів малинські партійні депутати вже мають.
А поки-що Малинська міськрада «вдосконалює» законодавство про місцеве самоврядування. Як засвідчила остання сесія (в минулу п’ятницю) крім чергових та позачергових сесій, в супереч діючому Закону, в Мелині практикують ще й раптові. Скликають їх не гучно і, скоріш за все, для затвердження вже вирішеного в парткабінетах. Але й тут бувають «збої». Парламентська поведінка гламурної фракції, як інфекція, передалась на малинських депутатів – і закінчилась черговим «кидаловим» для представника Блоку Литвина Михайла Левковця. Як на мене, то для авторитету обласного лідера народників це хороший урок. Варто задуматись і про коаліції, і про земляків.
В «Зеленій жабі» допізна світилися віконниці. Активно йшов партійний міжсобойчик. Чи то програми розвитку міста обговорювали, чи то чергові авантюри готували, головне, що закінчився він не так трагічно, як грудневий.
Як і древні київські князі, не високими ідеалами створення могутньої держави чи квітучої цивілізації переймаються наші керманичі. Скоріше їх штовхає невідступне бажання дістатися джерел багатства. Чим це закінчується відомо. Мудрі і рішучі малинчани з гарячою древлянською кров’ю вміють боротись за свої права. Тоді, коли терпець урветься.

Ірина Синявська - голова ГО
„Житомирська ініціатива”