Журнал Житомир инфо

УКР | РУС        Сегодня: Суббота, 22 Января 2022    04:04:13
Живой Журнал » Статьи » Пресс-релизы, Житомир, Украина » Максим Банніков

Про шполянських князьків та покірний народ

Передмова.

В понеділок автор побував у Київському міжобласному апеляційному суді і за’ясував цікаву детальку, про що піде мова в кінці статті. Крім того, зустрівшись з одним із заступників Міністра праці та соц.політики, автор був вражений бабсько-істеричною поведінкою останнього, незважаючи на прізвище, яке автор наводити не хоче. Хвала Богові, заступників у Міністра не бракує, тож автор знайшов того, хто вислухав його позицію та пообіцяв підтримку у справі. Автор лише хоче підкреслити те ж саме, що відповів першому із згаданих чиновників на його самурайське запитання: «Хто Тобі заплатив?!!».

Відповідь проста – автор, як державний службовець високого рангу у відставці, співавтор проектів законів України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне забезпечення» та «Про недержавні пенсійні фонди», вже 10 років живе за рахунок власного бізнесу, тобто - на повному самофінансуванні. При цьому він є людиною небідною, та за необхідності зможе спорядити до півсотні вояків власним коштом, якщо його закличуть саме на цей шлях служіння Всевишньому.

Тож відповідь проста – в цій справі автор працює, як доброволець, так само, як чинив в 2004 році, про що можна прочитати в «Україні молодій». Тож автор працює БЕЗКОШТОВНО, просто для людей, як особа, що дотримується принципів Святої Книги в останній редакції, і факт безоплатної праці він готовий довести в разі потреби.

Про справу прокурора, яку автор згадує в тексті, можна прочитати тут. В четвер автор отримуватиме виконавчий лист про стягнення з колишнього прокурорчика 200 000 гривень моральної шкоди на користь своєї клієнтки.

А тепер від передмови перейдемо до самої історії:

22000 мешканців Шполянського району ризикують залишитися без пенсій та соціальних виплат через дії жменьки шахраїв.

Якщо державі на це плювати, то чому ж мовчить громада?

Мудрий та, як казав попередній Президент, унікальний український народ настільки звик до беззаконня та свавілля, яке чинять обрані ним депутати різних рівнів, та настільки спокійно ставиться до того, що депутатам у цьому допомагають суди та не заважає прокуратура, що із справжньою безтурботністю просвітленого буддиста спостерігає за цим всім, знаючи, що в гробу кишень нема. Щоправда, коли, внаслідок такого беззаконня зачіпають кишеню окремих громадян, або створюють їм ускладнення в житті, громадяни починають активно обурюватися на власних кухнях, у чергах та в громадському транспорті. Але згодом це невдоволення згасає, а дерибан продовжує квітнути та буяти.

Дуже скоро настане черга обурюватися мешканцям Шполянського району, що на Черкащині, бо невідомо, де їм після 15 квітня нараховуватимуть та виплачуватимуть соціальну допомогу і пенсії. Вже 2 роки громада району та міста Шполи не без інтересу дивиться, як жменька шахраїв, яка складається з народного депутата, депутата міської ради, кількох суддів, та, очевидно, районного прокурора, захоплює приміщення, в якому розміщене Управління праці та соціального захисту районної державної адміністрації. А воно якраз і нараховує пенсії та соціальні виплати пенсіонерам, інвалідам, ветеранам, малозабезпеченим та багатодітним родинам. Ні, народ, звичайно не «бєзмолствує», він співчуває Голові РДА та начальнику Управління, які вдвох протистоять стійкій та організованій команді рейдерів. Але, поспівчувавши, повертається до колупання на городах та в носі, замість того, аби підтримати двох нормальних державних службовців, які не скурвилися і продовжують цьому народові служити.

Фабула справи є вже настільки загальновідомою, бо про неї писала газета «Антена», і інша преса Черкаської області, «Дзеркало тижня» за 9 березня та березневий випуск журналу «Соціальний захист», що автор просто відсилає непоінформованих до цих видань, але, як фаховий правозахисник, хоче викласти стисло власне бачення справи та обставин, які допомогли рейдерам фактично заволодіти приміщенням Управління праці та соціального захисту населення у Шполі.

В 1992 році Шполянська міська рада передала частину покинутого приміщення колишнього Райпобуткомбінату Міністерству праці та соціальної політики для розміщення в ньому регіонального підрозділу Міністерства. З точки зору закону, рішення 92-го року було дещо сумнівним, оскільки міська рада розпорядилася приміщенням, яке належало громаді всього району. Але місцевого самоврядування тоді не було – подзвонили з Києва чи з Черкас, і міськрада сказала: «Яволь, партайгеноссе!». Зрештою, і рішення те ніхто не оскаржував, бо всіх воно задовольнило.

А от з другою частиною приміщення вийшло цікавіше. Його так само сумнівно з правової точки зору передали місцевій швейній фабриці. На сьогодні, внаслідок низки правочинів, це приміщення належить депутату Шполянської міської ради В.П.Горбачу, котрий розмістив там магазин та здійснює на прилеглій території будівництво, законність якого є вельми сумнівною. Оскільки згаданий депутатишко є членом фракції БЮТ, що має більшість в Шполянській міськраді, йому не склало проблем провести в 2008 році рішення про скасування рішення ради 92-го року та оголосити частину приміщення, що належить Мінпраці, власністю міської громади. Звичайно ж, про іншу частину приміщення депутат «забув», бо його право приватної власності є священним та непорушним і охороняється нашою державою, її Конституцією та законами.

Словом, Шполянська міська рада вирішила, що громаді міста приміщення потрібніше, ніж підрозділу Міністерства праці, і в травні 2008 забрала його для громади міста. Але ж громада – істота безлика та аморфна, за винятком найдостойніших її членів, тому 14 жовтня 2009 року спірне приміщення, в якому донині знаходиться шполянський підрозділ Мінпраці, було продане з аукціону найдостойнішому представнику громади. Вгадати прізвище достойника неважко – це вищезгаданий В.П.Горбач. Ну а далі все по накатаній – 11 лютого 2010 року Управління праці та соцзахисту у Шполянському районі отримало судовий припис виїхати з приміщення до 15 квітня цього року.

Опачки, скаже читач, ну черговий місцевий князьок безпредєльнічає, ну це ж не Лозинський – людей не стріляє, а за державне приміщення - ну що на нього, прокуратури нема? А в тім то й річ, що у Вови Горбача є корєш та подільник – депутат Верховної Ради, такий собі П.П.Кузьменко. Вельми достойна особа – донедавна був членом фракції полум’яної жінки з косою, а нещодавно став «тушкою», тож людина – високих моральних принципів. Звичайно ж, за суттю своєю згаданий Кузьменко є таким же пересічним українцем, як і багато з тих, хто за Сталіна служив в міліції, згодом в поліцаях, а згодом знов став лояльним радянським громадянином. На жаль, український народ, замість того, аби тримати таких достойників десь на рудниках під Жовтими Водами, обирає їх депутатами, ба навіть Президентами та Головами Верховної Ради. Не согрішиш – не покаєшся, а каяття народ любить, бо в багатьох у підсвідомості вкарбована картина з Марією Магдалиною, де в неї такі форми, що багатьом лиш мріяти можна, як чоловікам, так і жінкам – словом, всьому народу.

Тож нардеп Петя Кузьменко не лише став всіма своїми немічними груденятами на захист шполянської міської громади та власного помічника Горбача, надіславши 24 лютого 2009 відповідне депутатське звернення на ім’я Прокурора Шполянського району. Він ще й, як істиний БЮТ-ак, задіяв свої зв’язки та можливості, аби відстояти права свого вертухая в нашому справедливому та непідкупному господарському суді.

Так, 13 березня 2009 року, Шполянська міськрада звернулася до Господарського суду Черкаської області із позовом до Управління праці та соцзахисту у Шполянському районі про витребування майна з чужого незаконного володіння. Оскільки непідкупна суддівська вертикаль України відкрила провадження за цим сатанинським позовом, бо мала нібито на це право, 27 квітня 2009 року Шполянська міськрада збільшила позовні вимоги та зажадала визнати за нею право власності на спірне приміщення, яке, між тим, в Державному реєстрі записане донині як власність Мінпраці. Звичайно ж, у судєйки Черкаського господарського суду Н.М.Курченко (він це чи вона – не знаю) не вистачило порядності відмовитися від такої спокусливої та грошовитої справи, і позов це суддівське непорозуміння задовольнило. Оскільки судді в нашій країні дуже не люблять скасовувати рішення судів нижчої інстанції, Київський міжобласний апеляційний господарський суд у складі колегії судєєк: Р.В.Федорчука, Б.О.Ткаченка та І.О.Лобаня залишив рішення в силі, відхиливши апеляційне подання Прокурора Черкаської області. Поза увагою всіх згаданих упирів, які носять мантії лиш через те, що в політичного керівництва держави дотепер кишка тонка взяти їх за вторинні статеві ознаки, як Зварича, залишилося те, що спірне приміщення є державною власністю, і спір за нього ведеться не в порядку приватного права, а публічно-правовому, тож до компетенції господарського суду справа взагалі не належить.

На сьогодні, рішення господарського суду набрало чинності, і компашка на чолі із нардепом Кузьменком отримала судовий наказ про його виконання. І тут прокинулася наша славна Генеральна Прокуратура, яка знаменита тим, що самотужки ефективно відловила самого Лозинського після нетривалих пошуків. Генеральним Прокурором України 26 березня 2010 року принесено касаційне подання на рішення господарських судів, в якому Генпрокурор просить їх рішення скасувати та направити справу на новий розгляд. Подання лежить у Верховному Суді та чекає на свою чергу, а час іде, й до 15 квітня, коли шполянське Управління праці і соцзахисту опиниться на вулиці, лишилися лічені дні.

До автора Голова Шполянської РДА звернувся наприкінці березня, оскільки є вихідцем із Запорізької області, де нещодавно автор довів до завершення справу малолітки-прокурора, який збив в Запоріжжі на центральному проспекті міста молоду жінку, внаслідок чого вона втратила ногу. Незважаючи на те, що татусь прокурорчатка є колишнім начальником Запорізького УЕЗУ, і вже 15 років відомим в області адвокатом, після півторарічної судової тяганини авторові вдалося добитися для потерпілої гідної компенсації та засудження винного, вирок набув законної сили. Втрутитися авторові довелося тоді, коли потерпілій відмовили у захисті усі адвокати Запоріжжя, до яких вона зверталася, а допомогла виграти справу добра наука, що її передав Вчитель – видатний російський адвокат сучасності, професор, зав.кафедрою юрфаку МГУ, д.ю.н. Борис Іванович Пугінський.

Першим запитанням, яке автор задав Голові РДА та начальнику Управління, було: чому не зверталися до суду, в порядку адміністративного судочинства? Відповідь та документи, які у були надані автору у відповідь, настільки його вразили, що від дозволить собі описати їх докладно, а дещо навіть зацитувати.

Як витікає наданих з документів, ще в травні 2009 року Прокурор Шполянського району звернувся до районного суду із адміністративним позовом, в якому оскаржив дії шайки Вовки Горбача в Шполянській міськраді. Районний суд, в особі судді Горобця, не лише прийняв позов до провадження, але й виніс ухвалу про його забезпечення, встановивши ухвалою від 20 травня 2009 року заборону на відчуження спірного приміщення та зупинивши дію рішення виконкому Шполянської міськради про видачу свідоцтва на право власності на спірне приміщення новому власникові. Супер - правда, справедливість відновлено, весна прийшла!

А от і ні! Від Петі Кузьменка районному прокурору та судді надійшла команда: «Фу, лежати!», і згадані достойні добродії, підібгавши хвости, рвонули виконувати команду господаря. Вже через два дні – 22 травня, шполянський прокурор подав заяву про залишення адмінпозову без розгляду, а через тиждень – 27 травня, суддя Горобець заяву прокурора задовольнив, залишив позов без розгляду і зняв заходи по його забезпеченню. Класних хлоп’ят ми утримуємо, як платники податків, правда ж? Цікаво, що, навіть якщо їх і позвільняють – пенсії свої прокурорські та суддівські отримуватимуть вони справно та в повному обсязі.

Суддя Горобець, який за дивним збігом обставин зветься Олег Кузьмич, вирішив ще й лизнути руку господаря. Його стараннями адмінпозови, ідентичні прокурорському, що намагається подати до суду Управління праці та РДА самотужки, завертаються Кузьмичем та його колегами на стадії подання. Ясно, що в Шполянському райсуді суддів аж четверо, тож киряють вони разом, і ока одне одному не зачіплять, тим більше, коли падаль така жирна.

Тяжко, гадаю, суддям та прокурорам у райцентрах: всі знають, що вони їдять, з ким сплять, в яких саунах розважаються, і яких дівуль-хлопуль полюбляють. Співчуваю їм….

Але повернемося до нашого славного Кузьмича у мантії, який вислужився найбільше. Так, в ухвалі від 18 березня 2010 року про повернення адмінпозову він пише дослівно наступне: «Фактично в позові УПСЗН невдало замаскований позов про майновий спір між позивачем і відповідачем за приміщення». Цінна думка, правда ж? Єдине лиш питання, а як ти, Кузьмич, прийшов до такого висновку без розгляду справи по суті, га? Петька Кузьменко підказав? Судді в нас, звичайно, недоторкані, але автор, як кваліфікований правознавець, випускник юридичного факультету МГУ ім. М.В.Ломоносова та нащадок козаків, щиро вважає цей принцип хибним, і давно каже всім, що за давньою традицією деяких слуг народу треба періодично шмагати нагаями привселюдно. Слуг, взагалі, з сивої давнини пороли…

Як законослухняні громадяни, Голова Шполянської РДА та начальник Управління праці та соціального захисту оскаржили неправомірні рішення Шполянського райсуду до Київського адміністративного апеляційного суду, на що отримали звідти папірчину за №2.5-23/5825. Там сказано, що скаргу зареєстрували в Київському суді за №44473, і, через завантаженість суду, розглянуть в порядку черговості. Папірчина надійшла ще в жовтні 2009 року, і з тих пір Київський апеляційний адмінсуд не мурчить, а сидить тихесенько, очевидно, чекаючи, поки у спірному приміщенні, перебудувавши його, Кузьменки замість Управління праці розмістять ресторан чи інше борделло, де смачно кирятимуть разом з Кузьмичами та їм подібними.

Система адмінсудів – теж цікава гілка суддівської влади. В 2006 році авторові було зроблено пропозицію по блату стати суддею адмінсуду. Блат полягав в тім, що автору запропонували занести в Державну судову адміністрацію за призначення суддею всього 30000 у.о., замість 50000, як заносять інші. Пропозицію робила не якась шантрапа, а серйозна людина – адвокат, викладач юрфаку одного з київських вишів, але саме це робить ситуацію найбільш смішною, та примушує автора весело реготати щоразу, як він про це згадує. Кумедно, що згадану особу-адвоката ані ксіва адвоката, ані диплом вищої школи міліції, ані викладання в престижному київському виші так і не навчили розбиратися в людях. Воістину, Бог не дає розуму дурням, навіть дипломованим.

Приїхавши до Шполи вперше 8 квітня цього року, автор отримав всі необхідні документи для захисту інтересів Управління праці та соцзахисту в адміністративному суді, бо ніжні лапки Генпрокуратури до цієї справи ще не дістали. Так що, скоро піде жара.

Водночас, автора дивує пасивність 22000 отримувачів пенсій та соціальних виплат, що мешкають в районі. Люди добрі, зрозумійте, Ваш Голова РДА пан Олексій Іванович Пирогов та начальник Управління пан Анатолій Петрович Ракітін вже два роки воюють за Ваші права, а Ви не надали їм підтримки жодним вчинком, окрім порожньої балаканини.

Колись давно, мандруючи країнами Сходу, автор мав приємну бесіду з членом королівської родини однієї арабської країни, що за розмірами та населенням майже дорівнює Черкаській області. Обізнаний в українських реаліях, автор запитав, що буває в цій країні, якщо члени королівської родини починають борзіти. Зміст відповіді автор спробує передати максимально близько до оригіналу.

«Члени родини еміра не борзіють, – сказав співрозмовник, – бо усвідомлюють свою відповідальність перед Аллахом та народом, і не можуть собі такого дозволити. Якщо ж десь на околицях емірату якийсь далекий родич чи свояк почне борзіти, місцеве населення прийде до його будинку і влаштує там щось на кшталт американської амбасади в Тегерані на початку 80-х. А поліція не втручатиметься, бо поліція – суть чоловіки, діти та брати саме цього населення». Наостанок співрозмовник все ж обмовився: «Хай вбереже нашу родину Аллах від таких родичів!»

Цікаво, чи розуміють шполянські менти, що вони теж потенційні отримувачі послуг Управління праці та соцзахисту, чи кістка від депутатиків Петьки та Вовки їм солодша?

Максим Банніков, Правозахисник

P.S. Ліна Костенко свого часу дала дуже влучну оцінку українським чоловікам, тому автор не сильно розраховує на вірне розуміння цієї статті пересічними громадянами. Водночас, автора щиро радує, що з правила Великої Поетки стає все більше винятків. Стосовно названих у статті негідників, то контактні дані автора є в редакції, і він готовий довести кожне слово в суді чи на «стрєлці по поняттях». Останній випадок для автора навіть цікавіший, бо сильно кортить випробувати в ділі новий нагай.

Максим Банніков, Нащадок Кубанців

P.P.S. Прізвище судді, який ховає адміністративний позов в Київському апеляційному судді – В.В.Кузьменко. Кумедно, що і тут кузьмич трапився.
Автор: Максим Банніков
Житомир | 14 Апреля 2010 | Просмотров: 10735 | Черкассы, коррупция, БАННИКОВ, суд
Комментариев: 2
McSym
1 Максим (McSym)   • 03:11:17, 16 Апреля 2010 [Материал]

Наш славний адмін стирив з мого дозволу статтю отсюдова:

htp://infoporn.org.ua/2010/04/15/pro_shpolyans%27kyh_knyaz%27kv_ta_pokrnyyi_narod

Тільки, як справжній житормирчук,він забув про це вказати. :)


Ответ: Ссылка на источник стоит, смотри внимательно внизу, возле фамилии автора
s_g
2 Сергій (s_g)   • 21:27:42, 30 Апреля 2010 [Материал]

цікава стаття, а особливо цікавий стіль її викладення
щодо змісту, то це, нажаль, скрізь таке коїться,
і мій рідний Зп не стоїть осторонь

Читайте также на эту тему:


Обратите внимание:


Читайте ЖЖ.инфо