127 маршрутка

ти хочеш налити чаю, а чашка повна,
вода руда по прозорому склі струмує.
в бридкому світі реалій все послідовно
про справжнє щастя забули всі поголовно
дарма кричиш - бо тиші ніхто не чує.

огидні сльози приклеюють штучні вії
забути б час, що змарнований надаремно...
назад повернуть себе не дадуть надії
навколо тебе у буднях - воєнні дії,
і шлях звивається твій уперед буремний.

крізь терни блищать зірки. не твої. чужої.
зринають із прірви й тануть слова намарно
хто б світ противний цей умить перекроїв?
забутись на мить, поховати себе у хвої...
сто двадцять сьома. кінцева твоя-психлікарня...