Один вид або кілька?

Всі людські типи можуть, вступаючи в шлюб, давати здатне до розмноження потомство, значить, вони походять від одного загального стовбура. Такі висновки унітаристської школи. Подивимося, наскільки вони відповідають фактам.

Всі, навіть найвпертіші теологи, визнають, що з самого початку історичної епохи люди вже були розділені на кілька чітко помітних рас, типи яких, нітрохи не змінившись, існують до наших днів. На давньоєгипетських зображеннях можна побачити білих людей різних рас і негрів, абсолютно схожих з сучасними. Достатньо поглянути на зображення процесії фараона Тутмоса IV, що датується 1700 р. до н. е.., і на багато інших. Єгипетські художники чудово відтворювали риси негритянського типу: кучеряве волосся, вузьку голову, прогнатизм, спадаючий лоб, сплющений ніс, косі зуби, виступаючі губи і навіть, що особливо примітно, гострий лицьовій кут 65-70 °, зоологічне значення якого було усвідомлено лише наприкінці минулого століття.

С. Мортон у своїй праці по єгипетській етнографії відтворює 9 негритянських голів з картини в одному з нубійських храмів, що зображує перемогу Рамсеса ІІІ над неграми. Голова самого Рамсеса, зображена поруч, різко відрізняється від голів переможених; можна подумати, що ми бачимо сучасного грека серед жителів Конго. Слід зазначити, що негри вже в ті часи були поневоленою і зневаженою расою.

Роселліні відтворює іншу картину, що зображає битву Рамсеса ІІІ зі скіфами. Серед останніх можна розрізнити загін союзників або найманців, схожих на сучасних монголів. Нарешті, єгипетські картини та скульптури часто зображують типово єврейські і арабські голови; є й кілька голів, що нагадують індійський тип.

Таким чином, немає сумнівів, що з початку історичної епохи, тобто більш ніж 40 століть тому, серед людського роду вже існували кілька вельми різних типів, які, попри всі міграції та революції, зберігаються зі століття в століття без найменших змін. Це безперечний факт.

Ми не намагаємося встановити число, походження в особливості всіх первинних типів людства. Ми тільки задаємо собі питання, чи був це один тип або їх було декілька. І констатуємо, що людство 4000 років тому вже було розділено мінімум на три групи рас, білих, чорних і жовтих.

Залишимо поки осторонь жовті раси. Припустимо, для спрощення проблеми, що на початку історичної епохи на Землі жили тільки білі люди, що займали Європу, Азію та Північну Африку, і негри, які жили в тропічних зонах Африканського континенту. Ми навмисне робимо поступку, щоб допомогти унітаристам пояснивши різноманітність людського роду. Питання зводиться до наступного: яким чином білі і чорні люди, зображені на пам’ятках стародавнього Єгипту, могли походити від одного загального стовбура?

Тут унітаристи поділяються на два табори. Одні беззастережно приймають біблійну легенду про потоп і єврейську хронологію. Інші насмілюються звільнитися від священної традиції і припускають необмежену старовину людства. Перші пояснюють фізичну і моральну деградацію негрів прокляттям, накладеним Ноєм на Хама. Другі, замінюючи надприродне пояснення природним, приписують нескінченно довгому впливу температури і клімату поступове перетвореня білих в негрів. Але всі або майже всі згодні в тому, що перші люди були білими.

Розглянемо коротко обидві ці теорії.

Так звана «біблійна» теорія припускає, що сталося диво. Нам залишається лише схилитися перед цією таємницею, що заснована на Одкровенні, яке сприймається з легковажністю, що межує з дурістю. Я міг би довго говорити на цю тему, але краще просто послати теологів доучуватися до школи і хай вони не домішують Біблію до питання про походження негрів.

Проблема, яку ми намагаємося вирішити, не містить в собі, ніяких надприродних елементів, і ми можемо вільно обговорювати більш-менш фізіологічні пояснення, за допомогою яких унітаристи намагаються примирити різноманіття людських типів з гіпотезою про загальний стовбур.

Нагадаю, що негритянський тип залишився незмінним з того часу, коли він був зафіксований на давньоєгипетських зображеннях. Точної їх датування немає, але їм близько 4000 років, тобто ці зображення були зроблені через 300-400 років після всесвітнього потопу (з єврейської хронологією він відбувся в 2328 до н. Е..). За цей короткий проміжок часу повинна була б відбутися природна трансформація білої людини в чорну.

Чи можливо це? Звичайно, ні. Вже 400 років, як європейці утвердилися в тропічних країнах, але вони не втратили свій колір. Немає ніяких ознак тієї трансформації, якої перші мешканці Африки нібито зазнали приблизно за той самий час. Відзначимо, що негри на давньоєгипетських пам’ятниках – не в процесі трансформації, вони вже повністю трансформувалися і більше вже не змінювалися. Це змушує переглянути хронологію: намагаються зменшити старовину єгипетської цивілізації і відсунути у більш глибоке минуле потоп. Ну, виграють вони так 300-400 років, ми можемо дати їм 800-900, і все одно питання залишиться невирішеним.

Не роздумуючи про допотопну етнологію, багато вчених-унітаристів продовжили до нескінченності доісторичну епоху. На їхню думку, пройшло багато тисяч років між загальним початком людства і остаточним формуванням рас. Дамо фору нашим противникам, нехай вони роблять творіння як завгодно древнім. Я тільки запитаю у них, яким впливом вони приписують походження негритянської раси, яка, з їхньої точки зору, всього лише результат деградації білої раси.

З анатомічних особливостей, які відрізняють негрів від білих, я візьму для початку найочевиднішу – колір шкіри. Клітини шкіри, т. зв. слизові тіла Мальпігі, прозорі у білих і заповнені пігментом у негрів. Яка причина цього заповнення? Відповідь давно готова: жаркий клімат взагалі і вплив сонячних променів зокрема. Мені пропонують два докази: 1) біла людина загоряє на сонце, і в деяких селян на півдні особи такі ж смагляві, як у мулатів; 2) колір шкіри людських рас залежить від клімату місць їх проживання. Д-р Прічард говорить: «Спекотна зона – головне місце проживання чорних рас, зони з помірним кліматом – білих, а в субтропічний клімат колір шкіри проміжний між найсмуглявішим і найсвітлішим».

Подивимося, наскільки вагомі ці два аргументи.

Перший з них легший за соломинку. Сонячна засмага не має нічого спільного з кольором шкіри негрів, її вплив поверхневий. Негри, що носять одяг, не світлішають від цього. У гавайців темний колір шкіри – відмінна риса аристократичного класу, який менше піддається впливу сонця, ніж маса. У будь-якому випадку вплив сонячних променів – мінливе, його результати зникають через кілька місяців чи кілька років після зміни клімату або способу життя і ніколи не передаються у спадок.

Можуть заперечити, що місцевий або індивідуальний вплив, повторюваний протягом багатьох поколінь, може врешті-решт стати причиною появи спадкової риси. Але це чиста гіпотеза, що суперечить здоровому глузду і досвіду. Так можна договоритися до того, що через 20 поколінь діти робітників будуть народжуватися з мозолистими руками, діти євреїв, що піддаються обрізання з часів Авраама – без крайньої плоті, діти полінезійців – татуйованими, а діти австралійців – з діркою в носовій перегородці. Досвід показує, що випадкові і місцеві модифікації під впливом місцевих факторів індивідуальні і не передаються у спадок. Так що, якщо біла людина і загориться під тропічним сонцем, її діти не стануть від цього менш білими.

Подивимося тепер, чи є більш серйозним другий аргумент.

Нам намагаються довести, що модифікації кольору залежать від впливу клімату, кажучи, що чорні раси живуть у теплому кліматі, а білі – в помірному. Це вірно, але абсолютно нічого не доводить. Якщо була б доведена постійна кореляція між кліматом і кольором, думка унітаристів з питання пігментації, хоча й не було б доведена, але, принаймні, виглядало б серйозно. Але немає нічого більш неточного, ніж той уявний факт, на якому вона грунтується. Такою могла бути думка древніх, які знали лише обмежену частину земної кулі. Білі народи думали, що негри це ті ж білі, що почорніли під сонцем Африки, а негри в ту ж епоху запевняли, за свідченням Діодора Сицилійського, що вони найдревніші люди, а європейці це негри, що побіліли від північних морозів. Але в XIX столітті, після великих географічних відкриттів, подібні гіпотези – курям на сміх.

Лопарі, самоєди, капчадали, ескімоси, жителі крайньої Півночі, мають смугляву шкіру, жовто-коричневого або оливкового кольору, чорне волосся і очі, майже не мають борід. Їх можна було б спочатку прийняти за мулатів, якби за прямими волосся; формі їх голів і сукупності рис вони не належали б до монгольського типу. Яка причина викликала таку пігментацію їх шкіри? Зрозуміло, що не спекотний клімат і не сонячне проміння. Цей приклад вже стрясає «закон Прічарда», згідно з яким пігментація стає більш світлої в міру віддалення від екватора. Як тоді бути з самоєдом? Чи холод, як і спека, стимулює пігментацію?

Але пошукаємо інші факти в Америці. Під час перевірки ми обмежимося Тихоокеанським узбережжям Америки.

На Алясці живуть ескімоси. Їх колір шкіри можна визначити як суміш жовтого, червоного та коричневого. Прічард чомусь про це замовчує. У канадських індіанців шкіра така ж біла, як у європейців. В індіанців Каліфорнії шкіра майже така ж чорна, як у негрів.

Жителі Вогненної Землі, близької до південного полюса, мають більш темну шкіру, ніж єгиптяни і маври, що живуть в субтропіках. Сусіди огнеземельців, патагонці, мають бронзову шкіру. Прічард порівнює їх із мулатами, але ні один мулат не має таку чорну шкіру, як чарруа, майже повністю винищені патагонське плем’я: вони такі ж чорні, як жителі Ефіопії.

Після того, як ми пройшлися по всій Америці, хто ще наважиться стверджувати, що є якесь відношення між широтою і кольором шкіри? І що залишається від «закону Прічарда», помилкового як в цілому, так і в деталях, помилкового в Азії, абсурдного в Європі та Африці і смішного в Америці?

Поки є уми, засліплені системою, пригноблені упередженою ідеєю, корені якої сягають загальних вірувань і ярмо якої важко скинути, нам будуть без кінця повторювати, що важко пояснити всі конкретні випадки зміни кольору шкіри у людей, але загалом ці зміни відбуваються під впливом клімату . Ті, хто програв всі ходи, продовжують стверджувати, що вони виграли партію. Ця непослідовність змушує засумніватися в сумлінності унітаристів.

Опускаючи безліч деталей, ми зупинимося на африканських расах, тому, що саме в Африці моногеністи шукають притулок, бачачи, що решта світу вислизає з їхньої системи. Скрізь вона розбивається об факти. Природа ніби поставила за мету їм суперечити, заздалегідь вживши заходів, що руйнують всі їхні пояснення. У випадку з поширенням рас вона доводить, що немає ніякої відповідності між кліматом і кольором шкіри. Залишивши тропічну Америку слабопігментірованним расам, вона помістила чорних людей до Каліфорнії і Патагонії. Ще більш капризно проявила вона себе в Океанії, давши майже білу шкіру тубільцям Маркізьких островів, що знаходяться на широті Конго, і майже чорне – жителям Тасманії, де клімат як у Франції. По всій величезній Океанії довільно розсипані всі кольори палітри без урахування клімату і відстаней. І, щоб ніхто не міг заперечити, що колір шкіри рас – оригінальна і постійна риса, Східна Азія стала місцем розселення жовтих рас, які складають третину людства, від екватора до Північного Льодовитого океану. Європу природа відвела білим расам, але, щоб ніхто не сумнівався, що світлий колір шкіри не залежить від холодного клімату, вона поселила біля Північного Льодовитого океану лопарів. Найбільш північний народ Європи – найбільш темнопігментований.

Перед лицем цих очевидних фактів моногеністи змушені відступати. Витіснені з усіх країн, куди проникли очі науки, вони знайшли притулок в найнедослідженій з п’яти частин світу – в Африці, де ще можна робити будь-які припущення. Саме там, кажуть вони, можна знайти докази, які марно шукали в інших частинах світу, саме там раси видозмінюються у відповідності з кліматом і відтінки кольору людської шкіри стають темнішими до екватора і світлішими в міру віддалення від спекотної зони, саме там очевидний факт почорніння шкіри під дією сонця, і фундаментальний закон унітарістской системи, що зазнав поразки у всіх інших місцях, знову постає у всій своїй красі. Такі були ілюзії моногеністів ще півстоліття тому, але вони розвіялися, як сон, коли сонце науки, нарешті, зійшло і над Африкою. Ми знаємо про неї ще не все, але того, що ми знаємо, досить, щоб довести, що т. з. закон Прічарда спростовується тут як і скрізь.

Розподіл рас і кольору шкіри не підкоряється ніяким правилам. Майже білі народи живуть у екватора (гала), а чорні (банту) – поза тропічною зоною. У Судані живуть і біла раса туарегів, і червоношкірі Фульбе і раси зі шкірою кольору чорного дерева. Народи східного узбережжя тим чорніші, чим більше вони віддалені від екватора, на західному узбережжі – аналогічно.

Усі факти африканської етнографії перебувають у явному протиріччі з «законом Прічарда». Унітаристам, вигнаним зі свого останнього притулку, залишається тільки піднестися на небо або пошукати іншу планету, де їх закон буде діяти.

Ми можемо тепер повернутися до нашої початкової точки. Попередня дискусія мала на меті з’ясувати, чи є колір шкіри головних людських рас оригінальним або набутим; чи була епоха, коли всі люди мали шкіру одного кольору, і чи можливо, що чорний, білий, червоний і жовтий, якщо говорити тільки про чисті кольори, це природні модифікації невідомого первісного кольору, яким непередбачуваний Творець пофарбував людство.

Якби між людськими расами не було інших відмінностей, крім кольору шкіри, однієї цієї риси було б достатньо, щоб заявити, що вони мають різне походження, і довести, що сучасні раси походять по прямій лінії або через схрещування від декількох первинних видів. Але колір шкіри не найважливіший елемент при порівнянні рас. Він найбільше впадає в око, але у зоологів інша точка зору. Вони намагаються навіть применшити його значення і посилаються на приклади деяких тварин, але зазвичай мова йде про варіанти забарвлення у свійських тварин змішаної породи. У більшості тварин забарвлення не змінюється. Це їх специфічна риса, і людина, безсумнівно, відноситься до тієї ж категорії. У білих народяться тільки білі діти, у негрів – тільки чорні. Альбінізм, про який сучасні моногеністи написали стільки дурниць, не має абсолютно ніякого значення. Це патологічний стан, аномалія. Альбіноси це ненормальні істоти, до расової проблеми вони не мають ніякого відношення.

Отже, можна сміливо стверджувати, що різний колір шкіри людей – зоологічний ознака вищого порядку. Але між різними типами людей є багато інших анатомічних відмінностей, поверхневих і глибоких, місцевих і загальних, також несумісних з унітарістскою догмою. Ми коротко зупинимося на ряді таких особливостей, не вдаючись у деталі.

Волосяний покрив різних рас сильно варіює відносно кольору, розподілу, достатку і природи волосся. Проживаючи в країні, населеній нащадками різних рас, багаторазово перемішаних, ми звикли вважати колір волосся змінною властивістю, тому що часто бачимо в одній родині людей з різним волоссям, наче їх колір залежить тільки від примхи природи. Але у чистих рас, у рас, що мають лише невеликі домішки, і у рас, що походять від схрещування східних рас, колір волосся варіюється лише в обмежених межах. Часто він зовсім не змінюється, і тому між світловолосими і чорнявими народами можна провести чітку роздільну лінію. Ніякий вплив, крім схрещування, не може змінити колір волосся, зміна клімату або способу життя на нього не діють. Нарешті, немає ніякої кореляції між кольором волосся і географічним розподілом рас. Світле волосся властиве тільки деяким білошкірим расам. Інші білі раси і всі кольорові раси, за дуже рідкісними винятками, мають зовсім чорне волосся, де б вони не жили, біля полюса або біля екватора (патагонці, огнеземельці, ескімоси, малайці, монголи, полінезійці, африканці). Однак, на північному сході Африки і в Сахарі є кілька світловолосих рас. Апачі (штат Нью-Мексико) відрізняються від інших індіанців світлим волоссям. Світле і каштанове волосся зустрічається також у тубільців Маркізьких островів і островів Товариства, під тропіками. Так що клімат ніяк не впливає на колір волосся, і різний колір волосся у різних рас несумісний з гіпотезою моногеністів.

Усі відмінності в розвитку волосяного покриву, якщо розглядати їх як расову особливість, не піддаються поясненням моногеністов. Поширення бородатих і волохатих народів не підпорядковується жодному правилу і не залежить від клімату. Зміна волосяного покриву може бути викликано тільки схрещуванням рас, але сама ідея схрещування за потребою передбачає наявність початкових відмінностей, які не могли виникнути під впливом середовища.

 

Поговоримо тепер про т. з. кучеряві раси. Кучеряве волосся негрів різко відрізняються від волосся інших людей: деякі види тварин розрізняються за значно менш явними ознаками. Ця особливість абсолютно постійна і передається у спадок. В історії не зафіксовано жодного прикладу перетворення гладкого волосся в кучеряве або навпаки.

Етнографічні факти дозволяють сформулювати дві наступні тези:

1) Більшість народів з кучерявим волоссям живе в країнах зі спекотним кліматом, але деякі – в помірному кліматі, навіть у такому, як у Франції.

2) Хоча багато тропічних рас мають кучеряве волосся, інші раси, засвідчені в тій же зоні з доісторичних часів, мають гладке волосся.

Крім готтентотів і бушменів, всі кучеряві народи – чорношкірі. Але не всі чорні мають кучеряве волосся. У американських індіанців (каліфорнійців і чарруа) волосся гладке, як і в австралійців. Навіть в Африці, перш за все у східній, в Нубії та Ефіопії, є чорні раси з прямими або кучерявими волоссям, як у європейців. Так що немає ніякої кореляції між чорним кольором шкіри і кучерявим волоссям. І якщо деякі вперті моногеністи продовжують наполягати, що чорнота шкіри залежить від клімату, то для пояснення причин курчавість їм треба було б вигадати іншу причину.

Кучеряві люди живуть тільки в Африці, на Мадагаскарі і в Океанії, у різних кліматичних зонах, так що про вплив клімату говорити не доводиться. Найпівнічніша точка їх розповсюдження – Сахара, найпівденніша – Тасманія. Але скрізь поруч з ними живуть раси з гладким волоссям.

Деякі моногеністи стверджують, що висновки, зроблені в результаті вивчення волосся, не мають ніякого значення з точки зору зоології. Ми вже знаємо цей зручний аргумент. Моногеністи придумали його для узгодження свого вчення з варіаціями кольору шкіри, а потім з стомлюючою монотонністю стали застосовувати його до всіх фізичним рис, за якими розрізняються головні раси. Багато видів тварин відрізняються один від одного тільки волосяним покровом.

Однаковість волосяного покриву у тварин одного виду це правило з небагатьма винятками, і більшість цих виключень не має ніякого значення в очах натуралістів, що враховують феномен гібридизації. Чи є людина винятком з цього правила? Це було б нелогічно. Єдиний розумний висновок, який можна зробити з вивчення фактів, полягає в тому, що людина, ймовірно, підкоряється загальному закону. Протилежне припущення вимагає прямих доказів. Такі докази марно шукали в усіх куточках світу, і, оскільки їх не знайшли, можна вже не вживати слово «ймовірно». В історії немає прикладів, щоб волосяний покрив з часом або під впливом змін клімату змінювався у народів, які уникли схрещування.

Прічард, а слідом за ним і вся унітарістська школа, зажадав легкої перемоги, під мікроскопом порівняли кучеряве і гладке волосся знайшли, що воно має одну й ту саму елементарну структуру, не будучи абсолютно ідентичними, вони розрізняються лише ступенем прозорості та кількістю пігменту, що наповнює їх центральний канал. Звідси був зроблений висновок, що немає ніяких істотних відмінностей між двома основними типами людського волосся.

Якщо б цей автор і ті, хто слідом за ним повторював його міркування, мали б більш здорові ідеї і краще б знали гістологію, їм було б відомо, що елементарний склад частин тіла лише дуже рідко виявляє міжвидові відмінності. Основою для зоологічних класифікацій служить форма органів, а не їх структура. Під мікроскопом у всіх істот можна виявити лише дуже обмежене число анатомічних елементів, набагато менше, ніж кількість простих тіл в хімії. Природа будує органічний світ з невеликого числа мікроскопічних елементів. Кістки і хрящі, волокна і м’язи, нервова система і т. д. за своєю структурою не мають істотних відмінностей у більшості хребетних, риб та рептилій, птахів і ссавців, а невеликі модифікації, що зустрічаються у деяких видів, найчастіше не мають ніякого відношення до положення цих видів в класифікації.

Структура зовнішніх органів менш постійна, ніж структура внутрішніх, якщо ми будемо порівнювати з цієї точки зору не тварин різних класів, а різних видів, ми побачимо, що відмінності в структурі поступляться місцем її майже повній одноманітності. І які б не були розділові лінії між людськими расами, всі вони, безсумнівно, входять в один рід, рід людський. Навіть якщо буде всіма визнано і математично доведено, що цей рід складається з декількох видів, вивчення тканин під мікроскопом не виявить ніяких фундаментальних розходжень між ними.

Але що означають ці слова «фундаментальні відмінності»? При мікроскопічному аналізі це щось подібне до безодні. Наприклад, мережа Мальпігі, місце скупчення чорного кольору в шкірі негра, складається з мікроскопічних клітин, заповнених пігментом, який робить їх непрозорими. У білих ця мережа теж є, але її клітини прозорі і не містять пігменту. Клітка – основний елемент, пігмент – додатковий. Звідси висновок, що між шкірою білих і негрів немає ніяких гістологічних відмінностей. Якщо ми станемо на цю точку зору, то не виявимо фундаментальних відмінностей і між шкірою людини, мавп, собак, качок і жаб. Ось куди заведе нас трансцендентна гістологія.

Оскільки моногеністи люблять заперечувати цінність зовнішніх рис, проникнемо глибше в організацію людських типів, вивчимо модифікації черепа, обличчя, тіла і його членів. Порівняємо тільки європейський і негритянський типи, обмежившись найважливішими моментами.

Обличчя негра відрізняється вузьким, спадаючим чолом, сплющеним носом, карими очима з склеротичною жовтизною, товстими губами, виступаючими щелепами і довгими, косими зубами. Та чи інша з цих рис представлена в слабкому ступені і серед інших рас, але в сукупності вони зустрічаються тільки в негрів.

Обличчя – найрізноманітніша з усіх частин тіла, навіть у близьких родичів бувають не цілком однакові профілі, однак є межа, яку індивідуальні варіації ніколи не переходять, так що тип обличя є сталою і незмінною етнографічною рисою, якщо не враховувати впливу схрещування. Згадаймо, що сучасні негри в точності подібні до тих, що зображені на давньоєгипетських пам’ятниках. Закони спадковості зберегли цей тип без жодних змін протягом 40 століть. Європейський тип за цей час теж зберіг свою чистоту. Здоровий глузд підказує, що ці два типи різні за походженням. Щоб допустити протилежне, потрібно довести, що один з них передував іншому і природним чином перетворився в іншій. Оскільки це неможливо довести, потрібно знайти якесь пояснення або хоча б гіпотезу. Я готовий перейти під прапори моногеністов, але нехай мені дадуть хоч якийсь привід. Однак моногеністи не дають ніяких пояснень, навіть не посилаються на зміни клімату. Вони мовчать, а це значить, їм нема чого сказати. І ми можемо просто констатувати, що два типи людських осіб, європейський і негритянський, не могли бути виліплені з однієї матриці, а були різними від самого початку.

Перейдемо тепер від зовнішніх відмінностей до тих, що відомі тільки анатомам. М’язи негрів темніше, ніж у європейців, зв’язки й хрящі теж, кістки міцніші і компактні. Кістки черепа товщі наших і одночасно більш щільні, вони можуть витримувати, не ламаючись, дуже сильні удари. Кістки тазу дуже товсті. Наднирники негрів темніші, ніж у білих. Може бути, саме тут, а не у зовнішніх ознаках слід шукати причину кольору рас. Крім того, у негрів сіра речовина мозку має темніший колір. Але головне, в негрів набагато більше, ніж у європейців, розвинена периферійна нервова система, а центральна, навпаки, менше. Схоже, користуючись виразом Вирея, мозок у негрів частково пішов у нерви, немов тваринне життя розвивалася за рахунок розумового.

У деяких тварин є третє віко. У людини воно рудиментарне, але у європейців набагато менш виражене, ніж у негрів, які в цьому відношенні зближуються з орангутангами.

Відстань між, європейцем і негром невелика в порівнянні з тією прірвою, яка відділяє людину від людиноподібних мавп. Проте фізичні форми негрів в якійсь мірі є проміжними між європейськими та мавпячими. Для такого твердження недостатньо одного третього віка, ми згадали про нього лише тому, що є багато інших ознак, набагато важливіших, що вказують у тому ж напрямку. Стопа в негрів більш плоска, ніж у нас, великий палець ноги відділеніший від інших і більш рухливий. Довжина грудної клітки в порівнянні з довжиною живота у європейців менша, ніж у негрів. Коли порівнюють ці дві раси, таке ж співвідношення виявляється між довжиною передпліччя та руки. Ці дві особливості також ставлять негрів між європейцями і мавпами. Сюди додається також сплощення кісток носа, виступання щелеп, косі зуби, вузький таз, мала ємкість черепа, лицьовий кут і інші особливості негрів.

Перераховані анатомічні особливості доводять, що білі й негри розрізняються не тільки зовні, як вважалося раніше. Сучасні унітаристи змушені визнати, що численні, спадкові і яскраво виражені відмінності між цими двома типами виходять за рамки індивідуальних варіацій. Є й інші так само характерні типи. Але нехай моногеністи узгодять зі своїм вченням лише один, обраний нами приклад. Ми максимально спростили їхнє завдання. Нехай вони дадуть відповідь, яким чином європейський і негритянський типи, такі різні між собою, могли виникнути природним шляхом, тобто без допомоги дива, від спочатку єдиного вигляду.

Система вимагає, щоб, досліджуючи кожне з цих відмінностей, можна було придумати для них пояснення. Хай вони нам покажуть, що могло модифіковані в негрів форми скелета. Їм потрібно буде пошукати серед умов, в яких жили негри, дійсну або уявну причину кожної з особливостей, що відрізняють їх від білої раси, задати собі питання, чи не клімат викликав у негрів атрофію носових кісток, чи не спосіб харчування викликав збільшення радіусу цих кісток, змінила форму їх ніг взуття або особлива гімнастика і т. д. Наукова дискусія грунтується на встановлених фактах і точних аргументах. А що роблять моногеністи? Вони уникають аналізу деталей і ховаються за ілюзорним синтезом. Користуючись розпливчастими формулами, вони кажуть, що повернення до дикого стану має властивість поступово зменшувати відстань, яка відділяє організацію людини від організації тварини.

З усіх тез, що становлять унітарістскую теорію, це найдивніший і сміхотворний. По-перше, африканські негри – не дикуни. Вони живуть в суспільстві, утворюють народи, будують багатолюдні міста, обробляють грунт, розводять худобу, виготовляють тканини. У них є царі, армії, раби, свого роду релігія і законодавство. Але їм ніколи не вдавалося створити стійких установ. Ми зустрічаємо в різних частинах світу справжніх дикунів, але громадська відстань між австралійцями і неграми Судану набагато більше, ніж між останніми і найцивілізованішими з європейців. Деякі з цих диких народів більш-менш близькі за типом до негрів, але інші належать до зовсім інших типів, іноді подібних з європейськими. Вони набагато ближчі за негрів до природи, але менше за них віддалилися від форм європейського типу. Так що безглуздо говорити, ніби негритянський тип це деградація внаслідок повернення людини до дикого стану.

По-друге, в Америці, Полінезії та Азії є багато народів, що живуть у стані варварства. Вони часто схожі на своїх диких чи цивілізованих сусідів, але жоден з них не схожий на народи тропічної Африки.

Нарешті, найбільш цивілізовані народи земної кулі пройшли через довгий період варварства. Багато народів, які колись стояли на чолі людства, пережили деградацію, одні тимчасову, інші – необоротну. Але незважаючи на цю зміну злетів і падінь, вивчення стародавніх скульптур, мумій і поховань доводить, що давні типи збереглися без змін. Черепи варварських наших предків такі ж європейські, як і наші. Черепи давніх бриттів такі ж, як черепа сучасних англійців, сучасні єгипетські фелахи зберігають тип стародавніх єгиптян.

Так що походження негритянського типу неможливо пояснити тією причиною, яку придумали унітаристи. Відмінність основних людських типів визначається тільки їх різним походженням.

Ми маємо право сказати нашим супротивникам, що вони весь час беруть причину за слідство і навпаки; що природа, створюючи різні людські типи, дала їм різні здібності; що вона виробляє на свій лад інструменти фізичного, розумового та морального життя і що спонтанний розвиток суспільства є наслідком цих початкових передумов. Якщо нам скажуть, що ця думка не доведена і недоказова, ми відповімо, що протилежна думка ще менш доведено і ще менш доказовою. Описані нами приклади показують, що моногеністам невідома логіка. Факти вищі за будь-які аргументи.

Якби типи розрізнялися тільки об’ємом мозку або відносними пропорціями черепа та обличчя; якщо б нам сказали, що череп розвивається у народів, які думають багато, і атрофується у народів, які думають мало, ми могли б зважити цей аргумент. Але типи розрізняються безліччю рис, абсолютно не залежних від розвитку мозку. Який вплив може надати звичка думати на форму носа або ноги, на пропорції тіла або на розміри тазу? Наприклад, якщо порівняти відстань від руки до передпліччя у негрів і європейців, виявиться, що руки у них неоднакової довжини: якщо взяти цифру для європейців за 100, в негрів вона буде дорівнює 107, 84. Ніхто, сподіваюся, не припустить, що розумовий, моральний або суспільний стан міг вплинути на цю довжину. У ескімосів руки ще коротше, ніж у нас, у бушменів майже такі ж, як у нас, але це не та риса, якою ми пишаємося.

В очікуванні того, що моногеністи пояснять нам ці відмінності між типами, які ми вважаємо початковими, займемося варіаціями форми та об’єму черепа і мозку. Тут моногеністи засновують своє вчення на реальному факті: найцивілізованіші народи мають в середньому мозок найбільшого об’єму і найяскравіше виражений європейський череп. Як і раніше, обмежуючись порівнянням негрів і європейців, скажемо для початку, що не всі автори згодні в питанні про відносну ємності черепів двох типів. Тідеман і Гамільтон стверджували, що різниці майже немає, але вже Семмерінг виявив, що черепна порожнина у негрів набагато менша, ніж у білих. Вірей і Палізо де Бовуа зробили висновок, що різниця приблизно 11%.

Більш ретельні і повні дослідження показали, що середня ємність черепа в кубічних дюймах дорівнює 93,5 у європейців і 82,25 у негрів. Цей результат підтверджує висновок, до якого прийшли Вірей і Палізо.

Значення цього результату набагато більше, ніж просте свідоцтво цифр. Нервові центри мозку складаються з дуже різних частин. Функції цих органів нез’ясовані, але відомо, що одні з них керують розумовим життям, інші – тваринним. Тому лише частина мозкової маси пов’язана з думкою, найважливіша, але не найбільша за обсягом.

Тваринне життя негрів настільки ж розвинене, як тваринне життя білих. Варіації обсягу мозку пов’язані з його мислячими частинами, і в даному випадку можна припустити збільшення різниці вдвічі.

Для вчення полігеністів небагато значить те, що ємність черепної коробки мало варіюється. В зоології звертають менше уваги на абсолютний обсяг органів, ніж на їх форми. Ми не намагаємося встановити всередині людського роду ієрархію вищих і нижчих типів. Ми тільки досліджуємо питання, чи могли європейці і негри походити від одного стовбура і чи можна пояснити великі відмінності у формах голови цих двох типів інакше як їх різним походженням. Ми цікавимося об’ємом мозку тільки з цікавості. Але для моногеністов це питання є важливим, хоча багато з них не підозрюють, до чого доведуть їх в даному випадку вимоги їх системи.

Отже, все зводиться до питання абсолютного та відносного об’єму. Заперечувати ці очевидні відмінності в об’ємі, значить, відмовитися від пояснення походження різних форм голови, а тим самим – і від унітарістской догми. Але визнати їх буде ще гірше. Якщо вірно, що анатомічний стан мозку визначається у людей їх суспільним становищем, використанням ними своїх здібностей, напрямом, який вони надають своєму розумовому життю, треба буде прийти до висновку, що звичка примушувати працювати чи залишати в спокої ту чи іншу частину мозку викликає її гіпертрофію або атрофію. Отже, мозок для душі – те ж саме, що нирка для сечовипускання. Це неминучий висновок із вчення, яке хоче здаватися ортодоксальним. Середини немає. Треба або відмежуватися від цього вчення, або зайняти місце серед найбільш радикальних матеріалістів.

Звичайно, коли унітаристи зайнялися поясненням походження різних форм голови, вони не передбачали, що їм доведеться робити нелегкий вибір між спіритуалізмом і єдністю роду людського.

Моногеністи, відчуваючи себе слабкими на грунті анатомії, давно намагаються перенести дискусію в іншу площину. Якийсь час вони сподівалися, що їм допоможе перемогти мовознавство. Це було тоді, коли відкриття санскриту дозволило встановити спорідненість індоєвропейських мов. Але їм довелося відмовитися від цієї надії, коли поле порівняльної філології розширилося, коли виявилося неможливим пов’язати семітські мови з індоєвропейськими, коли було визнано, що китайська, баскська, американські, африканські, полінезійські, австралійські мови не мають жодних зв’язків ні між собою, ні з іншими мовами. Намагалися також говорити про моральну єдність людського роду. Але всі дослідження в цьому напрямку довели протилежне: розумове і моральне відмінність основних рас ще більше, ніж анатомічне. Тоді, у відчаї, програвши за всіма пунктами, моногеністи зосередилися на фізіологічних аргументах, єдиних, яким можна було надати видимість наукових. Вони стверджують, що всі людські раси мають спільне походження і належать до одного виду, тому що всі вони можуть давати метисів, здатних виробляти потомство.

У першій частині моєї роботи я поставив під сумнів це ілюзорне вчення в цілому. Я довів, що воно не тільки абсолютно гіпотетичне, але і порушує методику природничих наук, що воно грунтується на хибному колі, на довільному визначенні виду і парадоксальному застосуванні цього визначення до проблем походження. Я показав, що воно суперечить всім фактам, що жодна інтерпретація, жодна гіпотеза не може примирити його ні з анатомічною, ні з історичною реальністю. Фізіологічний феномен плодючості гібридів не може бути основою ні для розрізнення видів, ні для визначення їх походження. Але з моїми аргументами погодяться лише ті, хто дотримується в природничих науках суворої методики і логічних правил. Таких меншість. Інші будуть мимрити, що не можна все зрозуміти і пояснити, і що, якщо причини різноманітності людських типів незрозумілі і незбагненні, єдність всіх рас і спільність їх походження в достатній мірі доведені необмеженою плодовитістю їх гібридів. Якщо позбавити моногеністов цієї останньої опори, їхня система завалиться сама собою.

ПОЛЬ БРОКА