Просто бачити...

Все-таки важливо хоч іноді піднімати голову догори, щоб нагадувати собі, що у світі є ще і справжні зорі.

А вдень... Вдень також треба бути пильним, щоб не пропустити якесь звичайнісіньке диво.

Сьогодні раз десять знімала малюка з підвіконня. Аж дратуватись почала.
А потім випадково виглянула у вікно сама - і аж прилипла носом до шибки. Боже! Там такі смішнючі чубаті горобці були! Аж штук 30 на горобині, дуже-дуже близько від нас.

Які ж вони славні, позитивні і цікаві! Ми хвилин 5 милувалися їхніми іграми разом з малюком. Це була дуже велика втіха, яку дуже легко було пропустити. І як добре, що хоч сина ще розуміється, а що насправді цікаво в цьому світі, і іноді нагадує мені.

П.с. Пишу, і виглядаю у вікно, чи не повернулась та супер-зграйка
А таких чубатих я ніколи раніше в житті і не бачила. А тепер і думаю - а може не дивилась?