ПОСЛУХАЙ, ЯК ПЛАЧЕ КОБЗА

ПОСЛУХАЙ, ЯК ПЛАЧЕ КОБЗА
Зі сходом сходом сонця пробудись,
Пройдись по селах та містах,
Високих горах і лісах,
Полях широких та долинах
І скрізь прислухайся ...,
Ти чуєш?
-Повсюди тихо плаче кобза.
І плач її неначе звір
Шматками душу рве,
 Неначе гострий ніж, 
Болюче крає серце.
Чому ж? - У себе запитай ...,
Та в тім згадай ..., згадай,
Що бачив ти?
- мандруючи простором України
І відповідь причин у тому знайдеш ти.
Ти бачив люд похмурий,
Що як сновида бродить
Шукаючи як вижить, а не жить ... .
А ще панків, які народ той обідрали
І нині, начебто шакали
Зібравшись у велику зграю
Живуть-жирують як в раю
Забувши людяність свою.
І наслідки діяння зграї
В довкіллі видно вже:
Там де ліси - стоять пеньки,
Брудні річки, озера і струмки,
Отар нема на полонині,
Та на полях -
... лиш будяки.