Полежака і Барабас

Злободенно. Саркастично. Драйвово. Феєрично та місцями нецензурно сколихнули розмірене обивательське існування нашого міста досить відомий, як то кажуть, «у вузьких колах», харківський поет-слемер Артем Полежака та кавер-проект «Барабас», котрий уже встиг полюбитися багатьом житомирянам. Причому, виступали не задля того, аби показати, які вони майстерні поет та музики. Цього вечора Golden Gate Pub дрижав з приводу презентації їх спільного дебютного CD-альбому – «Весна, Любов, Полежака!». Особи із дитячою психікою та надто інтелігентними виразами облич були одразу попереджені про те, що їх ніжна душевна організація може бути травмована подібною творчістю. Проте, боязких у залі не виявилось і, напевне, жоден із присутніх не пожалкував про подібне завершення робочого тижня.

І хоча поет вже не вперше приїздить до Житомира, він щоразу викладається на повну та звучить по-іншому. Як стверджує він сам, його таки вмовили видати збірку власних поезій, однак там більшою мірою можна знайти ілюстрації, виконані самим автором. Причиною вибору такого формату є те, що Полежаку слід слухати, а не читати. Адже величезну роль у сприйнятті його творчості відіграє саме манера поводження на сцені, міміка, жести та інтонація. Навряд чи будь-який читач (нехай навіть із найбагатшою фантазією) зможе це уявити так, як подає його пан Артем.

Деякі інтернет- та друковані видання називають його «модним» поетом, однак навіть до цього він підходить із долею самоіронії, що й відображено у наступних рядках:
«Ходять різні чутки про мене.
У генделяках, на шпальтах газет
кажуть, нібито скоро я стану
видатний український поет.
Та буває, закінчиться пиво
і заплачеш собі один:
чи невже я отак і залишусь —
невідомий високий блондин?
Але, втім, хтось припреться з баклажкою
і подумаєш: такі нєт.
Люди знають, кого називають
видатний український поет!»

Достатньо неочікуваною для публіки перлиною була лірична пісня, присвячена, як заведено у митців, чарівній незнайомці. Поза тим, під решту інших композицій публіка охоче витанцьовувала і вибухала оваціями. В кінці ж, без тіні жалю до музик та пана Полежаки, двічі витребувала виконання на «біс».

Сам пан Артем на запитання, чи не знаходить він в’ялим панство, котре відвідало дану імпрезу (оскільки, незважаючи на те, що чимало столиків було заброньовано, значна кількість місць лишилась порожніми), відповів, що, навпаки, житомиряни зазвичай тішать його своєю активністю і здатністю «відриватись» на повну. Також автор підкреслив, що був би не проти заїздити до нашого гостинного міста частіше, «… аби наливали пиво та пропонували пристойний гонорар». По закінченню перфомансу поет охоче позував перед фотокамерами та задовольняв прихильників спільними знімками й автографами (до того ж, не лише на дисках ;).

Найактивніші танцюристи також поділилися враженнями від почутого/побаченого:
«… це було настільки шалено та яскраво, надзвичайно неймовірно! Мені здається, що якби люди знали, що тут насправді відбуватиметься, то яблуку було б ніде впасти. Якщо ще видасться така нагода, обов’язково запрошу якомога більше своїх друзів послухати Полежаку!» (Юлія). «Інколи занадто різко та грубо, але, погодьтесь, він правий! Його вустами глаголить істина – і неважливо, про що він оповідає – чи то політика, чи проблема заполонення мізків сучасної молоді соціальними мережами, чи навіть настільки обсмоктана літераторами тема, як кохання – Полежака завжди звучить актуально, рішуче та максимально влучно. Його творчість не залишає байдужим – а те, який знак вона вимальовує у свідомості слухачів – «+» чи «-» не грає настільки суттєвої ролі. Ці поезії незрозумілим чином зачіпають струни душі кожного. Тому що вони життєві, напевно. Тому що хочеться плакати крізь сміх». (Олексій) «Ті, кому не подобаються його витвори, насправді думають так само, просто бояться висловити це вголос. А він зміг.» (Ольга)

Півтори години життя, які все ж змушують задуматись про насущні проблеми. Не відгороджуватись від них фразами «Живемо ліпше всіх!», «У нас найкращі дівчата та найспівочіша нація!», «Такої смакоти, як в Україні, ще пошукати!», а поглянути на створений власноруч світ зсередини. Хай через призму чужого погляду, але не стояти осторонь. Частіше б такі «відмикачки» для очей, щоб донести то до кожного. Хоч, знаєте, пана Полежаку краще один раз побачити на власні очі і послухати персонально, аніж 200 разів слухати переповідки «з перших вуст». І високі матерії високими матеріями, а кушать хочєтся всєгда. Тож, готуйте кухлі з найкращим пивом (а Бердичів нас у цьому не підведе) та відкладайте гроші до рожевого поросяти, аби назбирати на наступні відвідини поетом Житомирщини.