Світло.

вибач за те, шо не можу подарувати тобі всього.
шо мого скромного заробітку не вистарчи на то, аби вимостити вулиці, якими ти ходитимеш, золотою бруківкою.
шо вигулюю тебе містом пішки, а не на розкішній автівці.
шо не можу купити тобі й досі планету, яку було б видно щоночі з нашого балкону, і котра носила б твоє ім*я.
шо воджу тебе не до шикарних суші-барів та кав*ярень, а до нашого загубленого в андеграунді старовинного закладу, де навіть стіни пахнуть кавою.
шо пишу тобі прозою та ше й українською мовою, до якої ти не маєш жодного стосунку, а не високопарними поезіями.
шо наша домівка обставлена не за останнім писком дизайнерської моди.
шо ми вживаємо в їжу нашу улюблену червону ікру лише на новий рік.
шо столики у нашій спальні не пахнуть примхливими орхідеями.
шо ти носиш одні й ті ж кеди вже сьомий рік поспіль.
шо я не можу подарувати тобі себе.
і наших майбутніх дітей.
єдине, шо я можу дати тобі із прекрасного - то моя душа. сріблясто-блакитна ефемерна матерія. і вона, до речі, світиться вночі. а, отже, я можу подарувати твоєму життю світло.