Іван Виговський: писар, який переміг царя

Іван Виговський

Битва, про яку йтиметься, безперечно, є однією з ключових в історії українського козацтва. Однак, незважаючи на її значущість, вона ніколи не вписувалась у совєтську історіографію, оскільки могла зруйнувати у суспільстві переяславський міф про "присягу" українського народу "вірою і правдою" служити цареві. Совєтські історики, наслідуючи оруеллівський принцип "хто контролює минуле – той контролює майбутнє", – свідомо замовчували цю подію.

Старшинський літописець Самійло Величко, описуючи шанси порятунку московської армії у цій битві, підкреслив: "З тої поразки міг утекти хіба той, хто мав ... крилаті коні".

"Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день… – зазначав російський історик Сергей Соловйов. – У жалібній одежі вийшов цар Алєксєй Михайлович до народу й жах охопив Москву...". Описуючи резонанс, який спричинила у столиці поразка московської армії у цьому побоїщі, вищезгаданий історик писав: "Царська Москва затремтіла за власну безпеку; з наказу царя люди всіх станів поспішали на земляні роботи для укріплення Москви… пішла чутка, що цар виїздить за Волгу, у Ярославль...".

Нагадаємо, що за 41 рік до згаданої події гетьман Петро Сагайдачний разом з поляками вже брав в облогу столицю Московщини. Загадкою для істориків лишається відповідь на запитання: чому одна із найбоєздатніших на той час армій у Європі припинила штурм Москви? За однією із версій (яка найбільше до вподоби Росії), штурм відбувався в ніч перед святом Покрови; саме в цей час у московських храмах нібито задзвонили дзвони, що "вплинуло на морально-психологічний стан православних козаків". Проте, якщо відійти від легенд і судити прагматично, – реєстровим козакам не вигідно було остаточно розбивати Московську державу, оскільки після цього Польща знищувала на своєму східному кордоні вагомого суперника, відтак баланс сил, який використовував український гетьман, граючи на суперечностях між двома державами, руйнувався.

В українській історії було чимало цікавих події, котрі для багатьох є маловідомими. Перша згадувана нами подія – Конотопська битва 7-9 липня 1659 р., коли козаки на чолі з гетьманом Іваном Виговським, разом з кримськими татарами, розгромили московське військо.

Незважаючи на те, що Іван Виговський, у силу певних обставин, не зумів повторити успіх Богдана Хмельницького (об'єднати навколо себе усі козацькі сили) та Петра Сагайдачного (поставити на коліна Москву) – його роль в історії України є надзвичайно великою, передусім – у руйнуванні "переяславського" міфу щодо подій 1654 р. Міфу, яким так часто маніпулювали та маніпулюють промосковські українські та російські політики. Вони намагаються вивести концепцію про "старшого брата" з Переяславських статей 1654 р., коли козаки "присягнули на вірність цареві і відійшли під протекторат Московщини". Самих же фактів, які можуть розвіяти подібні міфи, можна навести вдосталь. Проте, саме Конотопська битва 1659 р., що відбулася двома роками після смерті Богдана Хмельницького, є надзвичайно важливою для руйнування концепції про васальні стосунки між українцями та Московією.

Безперечно, ця історію україно-російського конфлікту ніколи би не вписали до совєтської історіографії. Але на дворі – ХХІ ст. Цьогоріч ми святкуватимемо двадцяту річницю Незалежності України, і рівно стільки ж – відтоді, як з політичної мапи світу зник Совєтський Союз. Тож, не бачу причини не привітати наших східних сусідів з 352-ю річницею Конотопської битви – це, мабуть, найкращий іспит на незалежність.