Українська зона

  За всі роки української незалежності  влада, немов факір, періодично витягує з рукавів то «мовне», то «земельне» питання, або, перетворюючи країну у «зону», як та плодовита сучка, народжує так звані «кодекси».

  Поліпшується життя громадян від таких фокусів? Звичайно ж, ні. У той же час перерозподіл всенародної власності відбувається зовсім за іншими правилами й законами. Невже, як у «зоні»? Аби ж то так! У зоні існує так званий «общак», авторитетне керівництво, свої податкова й судова служби тощо. І якщо така суспільно-політична система допомагає людям виживати навіть за гратами, то офіційна система державного устрою з усіма її інституціями простих громадян грабує, нищить і зневажає. Грабувала й грабує, незалежно від державної незалежності та комедійних історичних постатей керманичів. Тобто, закони  законами, декларації деклараціями, кодекси кодексами, а пограбування – пограбуваннями. Ті, хто влаштувались біля державного корита, в усіляких там адміністраціях, прокуратурах, міліціях, податкових тощо, хапають все – чужий бізнес, гроші, майно, житло, природні ресурси … І якщо банди прокурорів з поплічниками з інших силових структур не гребують  рекетом, сфальшованими кримінальними справами та навіть вбивствами, то земельна мафія працює тихо й обережно, немов кишеньковий злодюга. Хто є розпорядником земельних ресурсів? Правильно, органи народної влади. Кого вони у першу чергу обдаровують землею, водоймищами та іншими благами? Правильно, своїх родичів, друзів, поплічників, «потрібних людей» і чужаків, які за це добре платять. А дурний народ тим часом нехай переймається законами, постановами й кодексами, виборами - перевиборами …

Хто у селищі Сінгури Житомирського району взяв в оренду ставок з проточною водою? Родич одного з керівників районної адміністрації. Що він зробив у першу чергу? На додачу хапнув шмат землі й відгородив все це добро від громади величезною огорожею – як на «зоні».

І дарма українці плекають надію на те, що незабаром «всі вони здохнуть». Здихають, дійсно, всі, але концтабірні зони, на які перетворюється ненька Україна,  залишаються. Тому випадково відзнятий відеосюжет про конфлікт між селянами й орендарями у селищі Сінгури є досить типовим прикладом фактичного стану речей в країні.