Живой Журнал

Живой Журнал - обзор блогосферы и соцсетей.
Сегодня: Воскресенье, 22 Мая 2022    20:18:00
Житомир » Мой блог » БандЕрос » 2011 » Сентябрь » 13
БандЕрос Пляшки

БандЕрос


Оценка: 5.0/5 Голосов: 6

Пляшки

13 Сентября 2011, 13:34:35 1978 5.0 5

Літня сесія поступово доходила до свого логічного завершення, а за тим йшла не менш напряжна процедура так званого ремонту гуртожитку. Суть ремонту полягала у фабуванні вікон, батарей, панелей, а при надмірному бажанні мешканців - і в побілці секції. Питання ремонту кімнат залишимо на потім, оскільки ця подія заслуговує більш детального опису.

Для двох жителів секції № 26 великим відкриттям стала наявність чисельної тари з під пива, що «дивним» чином назбиралася у не робочій духовці електроплитки на кухні та колишньому душі, який хлопці пристосували під підсобку, куди вся секція (а це 17 живих душ, з яких лише двоє – представники сильної половини людства) складала картофан і консервацію.

Зауважимо, що пляшки активно допомагали примножувати ще два спудеї, котрі проживали на поверх нижче, але більшість часу проводили у 204 кімнаті, тобто у нас.

Тепер, мабуть настав той час коли можна познайомитися ближче з головними дійовими особами моїх побрехеньок. Розпочну з голови студентської ради гуртожитку №4 – Юлія. Окрім того, що Юлій займався активним громадським життям – то вступав, то виходив з різних політичних партій, він був старостою групи, спортсменом (то боксер, то футболіст), кавенщиком, відмінником у навчанні і найголовніше – він був ПОЕТОМ! А це вже діагноз. Вразливість та романтичність його натури викликали захоплення у всіх без винятку хто був з ним знайомий. Зрозуміло, що така кількість непересічних талантів не могло б умістити в собі якесь дохле тіло. Тому Юлік й був таким собі квадратним шкафчиком під сто кіло. Тут приказка «Хорошої людини має бути багато» працює стовідсотково.

Далі познайомлю вас з нашими друзями-побратимами у найширшому розумінні даного поняття.

І так – Вітька, він же Гліна. Цьому прізвиську має завдячувати виключно свому прізвищу – Глинський. Вітос був мачо студентського розливу періоду становлення історичного факультету. Зріст, спортивна статура та схожість з представниками кавказької національності, викликали спазми в горлі від еротичних фантазій не у однієї дівахи. Поряд з тим, Вітя мав просто феноменальну здатність розповідати історії з власного життя, вводячи туди величезну кількість дійових осіб, да так, що до кінця його розповіді всі «Валєти на «Явах», «Таляни» і «Каляни» були тобі, як рідні. І при зустрічі ти спокійно міг би їх впізнати, як то кажуть - із тисячі. А ще Віктор характеризувався неймовірно практично-бізнесовим складом розуму, щось шурупав у радіотехніці і мав змогу записувати фонограми на міні-діві для наших горе-виступів на КВНах.

Так склалося, що Вітя ділив площу кімнати гуртожитку з не менш одіозною особою-односільчанином – Олесем.

Олесь все життя мріяв жити у джунглях, але необоротні процеси соціалізації все таки зробили з нього студента. І між іншим, доволі непоганого.

 Олесь, як і Юлік, був старостою групи, до того ж, як ця група себе вважала, найкрутішої на потоці. Як і має бути, користувався повагою серед студентів та викладачів. А ще у Олеся був баян. Баян пройшов з ним і перший курс і магістратуру. Баян був свого роду візитівкою історичного факультету. Олесь на слух підбирав модні рінгтони, лабав і «ВВ», і «Квін», да й взагалі, чого він лише не грав…

Філософсько-романтичний склад розуму та все те ж бажання жити в джунглях, на мій погляд, не давали змоги Олешці завести якийсь ля мур. Ні, не подумайте, що його уникали чи не розуміли дівки. Швидше навпаки. Широкі плечі та груди, схожість обличчям та зачіскою з американськими кіногероями кінця 80-х поч.. 90-х, змушували дівах пісяти кип’ятком. Однак, він їх ігнорував. Вцілому ж - Олесь свій пацан.

Свою власну персону я не буду описувати, а то не дай Боже, припишу щось собі не притаманне і сподобаюсь серед нашої четвірки найбільше. Скажу лиш те, що звати мене Руслан, був капітаном нашої КВН-команди, жив в одній кімнаті з Юліком та єдиний з-поміж нашої компанії носив окуляри.

Спільність інтересів, а в даному випадку це КВН, різноманітні виступи самодіяльності факультету, членство в студбратстві гуртожитку і найголовніше – збіг методик виховання наших батьків, просто не могли не поріднити нас, а відтак і породити безліч традицій. Серед яких була і традиція «попити пива». Подібне дійство проходило найчастіше в нашій 204-й. Тут зауважу, що особисто я на тей час з великими труднощами міг освоїти і 100 мл пива, не кажучи про 0,5 л. Проте, як правило, зачинатилем таких посиденьок був саме я.

Так ось, відчуваючи наближення канікул, ми дружно смакували пивасик на гуртожицькому балкончику і ділились планами на літо.

У неспішній розмові відчувалося небажання розлучатися нехай і на два місяці. Юлік тоді й запропонував завітати до нього на малу батьківщину порибалити з ночівлею. Всі одностайно погодилися. Проте на носі висіли злощасні ремонти кімнат, а ми з Юліком до того ж митикували куди подіти пляшки – новий комендант вже погрожував виселенням. Навіть винести їх на східці це була чимала робота, та й ділитися подібним скарбом з прибиральницею не вельми було до снаги. Тут і виручив Вітос:

- Давайте ми їх здамо, а на виручені гроші затаримось на рибалку! Або Руся приїде за них до нас, адже він живе найдалі.

Пропозицію одобрили дружнім дзенькотом пляшок!

Наступний ранок у нас з Юліком розпочався зі складання тари. Як виявилося - пляшок назбиралося до біса багато. Тому довелося позичати тару для тари і в пацанів, і в сусідів. Та апетит приходить під час їжі… Для того щоб поповнити і без того забиті торби пляшками, Юлясь вирішив провести рейд по поверхах общаги, а Вітька провів агітацію серед дівчат своєї та нашої секцій на предмет добровільної здачі скляного посуду.

…Дзенькіт пляшок та пихтіння чотирьох чудиків, змусили відірвати дупу від стільця навіть вахтерку. Ми, дружно привітавшись і тримаючи пакети, торби і папки (сьогодні ж ще на консультації перед екзаменом) попрямували до пункту прийому склотари. Та не до найближчого, а до найдорожчого (!), а це не багато не мало, а майже півтора кілометри, плюс на вулиці спека – під 25 на 10 годину ранку.

Хвацько презентувавши прийомщику наші трофеї, ми очікували отримати шалені гроші. Однак, наш апетит був швидко вгамований   аж вісімнадцятьма гривнями. Такого ми не очікували…

Але махнувши на це рукою, ми з Юліком втамували розчарування пачкою пристойних цигарок аж за два п’ятдесят, а Олесь з Вітькою – пачками морозива – вони не курящі. Зрештою, підвівши підсумок нашого діла, ми навіть залишились задоволені. З пляшками було покінчено, а грошей вистачить щоб я так-сяк дістався на рибалку.

Для читача видасться, мабуть, незрозумілим, що дивного я побачив у цій історії з пляшками? Нічого. Про це знаємо лише ми, вибачайте))))))…

Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Комментариев: 5
Vik1981
1 Виктор (Vik1981)   • 13:49:34, 13 Сентября 2011 [Материал]

Прям Всеволод Нестайко))))
БандЕрос
2 ЕросБандерос (БандЕрос)   • 13:50:54, 13 Сентября 2011 [Материал]

В точку))
Tata
3 Татьяна (Tata)   • 14:44:34, 13 Сентября 2011 [Материал]

Вот такая она студенческая жизнь!
РАПТОР
4 Раптор (РАПТОР)   • 18:50:43, 13 Сентября 2011 [Материал]

А мені це все нагадало романтику того п"янкого всюдисущого студентського духу, який витав у гуртожитку №4...
Zlata
5 Ольга (Zlata)   • 18:05:21, 02 Октября 2011 [Материал]

классно написано!!!!!! Сразу все, как родные стали))))


Объявления:

Читайте ЖЖ.инфо