Лист, адресований кожному, або Хаотичні роздуми про щастя

               @Ми переконуємо себе, що життя стане кращим, коли ми станемо старші, одружимося, народимо дитину, потім іще одну. Потім ми бачимо, що наші діти ще маленькі, і чекаємо, що все стане кращим, коли вони підростуть. Згодом ми переживаємо, що вони стали підлітками, і нам треба давати раду з усіма труднощами їх перехідного віку. Ми переконуємо себе, що, без сумніву, станемо щасливішими, коли вони виростуть зі своїх «надцяти» років.

Ми кажемо собі, що наше життя стане кращим, коли наша сімейна половина закінчить свої справи, коли в нас буде красива машина, коли візьмемо відпустку, коли вийдемо на пенсію...

Але істина в тому, що не буде кращого часу, щоб бути щасливим, як зараз. Якщо не зараз, то коли?
Твоє життя завжди буде сповнене подіями, справами, тривогами. Краще сприйняти все як є і вирішити бути щасливим, незважаючи ні на що.


Дуже довгий час мені здавалося, що життя от-от розпочнеться. «Справжнє» життя! Але по дорозі завжди виникала якась перепона — випробування, яке потрібно пройти, робота, яку треба зробити, час, який треба комусь присвятити, рахунок, який треба сплатити. «От, зроблю це, переживу, а тоді і заживу». Врешті-решт, я зрозумів, що ці перепони і були життям.

Це допомогло мені зрозуміти, що немає ніякої дороги до щастя. Щастя — це і є дорога. Тому насолоджуйся кожною миттю!

Досить чекати закінчення школи, початку навчання у вузі, чекати, коли втратиш 100 доларів, заробиш 100 доларів, коли буде робота, весілля, вечір п’ятниці, ранок неділі, нова машина, чекати зарплати, весни, літа, першого чи п’ятнадцятого числа, коли твою пісню прокрутять по радіо, коли помреш, коли народишся знову... перш, ніж вирішиш бути щасливим.

Щастя — це дорога, а не пункт призначення. Немає іншого часу для того, щоб бути щасливим, окрім як зараз. Живи і насолоджуйся кожною миттю!

А тепер подумай і дай відповіді на ці запитання:

1. Назви п’ять найбагатших людей на планеті.
2. Назви п’ять останніх «міс Світу».
3. Назви п’ять останніх лауреатів Нобелівської премії.
4. Назви п’ять останніх лауреатів кіно-премії «Оскар».

Важкувато, чи не так? Аплодисменти стихають! Призи вкриваються пилом! Переможців забувають...


А тепер дай відповіді на ці запитання:

1. Назви трьох вчителів, які зробили внесок у твою освіту.
2. Назви трьох друзів, які допомогли тобі у важкі часи.
3. Згадай кількох людей, які викликали в тебе особливі почуття.
4. Назви п’ятьох людей, з якими тобі приємно проводити час.

Значно простіше, чи не так?!

Люди, які щось означають у твоєму житті, — не в рейтингу «кращих», вони не мають більше грошей, ніж інші, не виграли найпрестижніших призів. Це ті, хто піклуються про тебе, дорожать тобою, це ті, хто, незважаючи ні на що, завжди залишаються поруч.

Задумайся про це на мить! Життя таке коротке. А ти? В якому ти списку?

Дозволь потиснути твою руку. Ти не серед «найзнаменитіших», але — серед тих, про кого я згадав, коли відправляв це послання!

Колись на пара-олімпіаді в Сієтлі дев’ять атлетів стояли на старті 100-метрової бігової доріжки. У всіх були фізичні або розумові вади.

Пролунав постріл, і розпочався забіг. Не всі могли бігти швидко, але всі хотіли взяти участь і перемогти. Вони пробігли третину дистанції, коли раптом один хлопчик спіткнувся, декілька разів перекрутився, впав і почав плакати. Інші учасники почули плач і стали бігти повільніше, а потім озирнулися, зупинилися і повернулися назад... Всі.

Дівчинка з синдромом Дауна присіла біля нього, обняла і запитала: «Ну, як? Тобі вже краще?» Потім усі дев’ятеро пішли плече в плече до фінішної лінії.

Всі глядачі повставали з місць і почали аплодувати. Оплески тривали дуже довго!.. Ті, хто це бачив, досі про це говорять. Чому?

Тому що глибоко в душі ми всі знаємо, що в житті є дещо важливіше, ніж перемога для себе. Найважливіше — допомагати іншим перемагати. Навіть якщо це означає, що треба сповільнити або змінити власні перегони@