"Боротьба проти імперіалізмів Берліна і Москви"

Повстанський прапор

УПА у фактах: витримки з фахового висновку робочої групи істориків при урядовій комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА. Історики працювали у 1997-2004 роках.

"Від проголошення Акта 30 червня 1941 р. ОУН (Б) обрала тактику доконаних фактів. Свого часу така тактика допомогла Ю. Пілсудському відновити Польську державу в кордонах, які включали українські, білоруські і литовські етнічні землі. Але з нацистами тактика доконаних фактів не спрацювала.

20 серпня 1941 року було утворено рейхскомісаріат "Україна". Спроба ОУН (Б) і ОУН(М) організувати місцеве самоуправління на окупованій території, у тому числі за межами Західної України, викликала різко негативну реакцію з боку структур утворюваного рейхскомісаріату. 15 вересня поліція безпеки і СД рейхскомісаріату "Україна" рапортувала в Берлін: "Діяльність західноукраїнської групи Бандери стає все більш шкідливою в інших районах України. Там пропагують національні політичні ідеї, для яких раніше не було практично жодного сприятливого підґрунтя. Ці ідеї становлять гостру небезпеку для німецьких інтересів сьогодні і в майбутньому". Цього ж дня всі поліцейські органи рейху (поліція безпеки, СД, гестапо, таємна польова поліція, абвер) провели перші масові арешти членів ОУН(Б) на окупованій території України та в інших країнах. Провідники ОУН опинилися спочатку в тюрмі, а потім у концтаборі Заксенхаузен. 25 листопада німецькі спецслужби поширили секретну інструкцію такого змісту: "Незаперечно встановлено, що рух Бандери готує повстання у рейхскомісаріаті "Україна", мета якого – створення незалежної України. Всі активісти руху Бандери повинні бути негайно арештовані і після ґрунтовного допиту таємно знищені як грабіжники".

"…В документах нацистської поліції безпеки і СД, які кожні два тижні надходили до Берліна із окупованих східних областей, на зламі 1941 і 1942 рр. з'явилася рубрика "Український рух опору". Його складовими частинами німецькі експерти називали ОУН(Б) і ОУН(М), а також загони отамана Т. Боровця-Бульби, котрий пов'язував себе політично з Державним центром УНР. Найбільш активними учасниками руху опору визнавалися бойовики ОУН (Б) і бульбівці".

"…боротьба з окупантами стала фактом. Ще 7 лютого 1943 р. сотня І. Перегійняка напала на бараки німецької поліції у містечку Володимирець (Рівненська обл.). Виконуючи наказ проводу ОУН(Б), в середині березня українська поліція (шуцмани) покинула казарми і зі зброєю відійшла в лісові масиви".

"У травні 1943 р. до керівництва головним проводом ОУН (Б) прийшов Роман Шухевич. Він підготував проведення в серпні 1943 р. ІІІ Надзвичайного великого збору ОУН (Б), що відбувся в Тернопільській області. Збір висунув гасло "боротьби проти імперіалізмів Берліна і Москви".

"Для націоналістів партизанська боротьба була формою збройної самооборони українського населення на окупованій території. Метою її був захист запілля, нагромадження сил і ресурсів для підготовки збройного повстання в слушний час, тобто після виснаження вермахту і Червоної армії у взаємній боротьбі. …Керівництву УПА вдалося істотно ускладнити бойову діяльність радянських партизанів у багатьох районах Волині і Полісся, перешкодити їм в диверсіях. Причина "захисту" німецьких комунікацій була очевидною: кожна диверсія оберталася трагедією для навколишнього населення: німецькі карателі здійснювали "відплатні акції": спалювали села і нищили їх мешканців.

Влітку 1943 р. в генеральному комісаріаті "Волинь-Поділля" німці провели проти повстанців масштабні операції з використанням танків і літаків. Безрезультатність операцій змусила окупаційну адміністрацію повторити їх восени. Однак і цього разу вона не змогла ліквідувати діючу в німецькому тилу повстанську армію. Тоді німці розгорнули широку пропагандистську кампанію, звинувачуючи повстанців у сприянні більшовикам. Звертаючись до українського населення 15 грудня 1943 р., губернатор Галичини О.Вехтер звинуватив повстанців у тому, що вони стали союзниками більшовиків і зрадниками свого народу".

"Радикальна активізація боротьби радянських органів з повстанським рухом відбулася восени 1944 р. 9 жовтня нарком внутрішніх справ СРСР Л. Берія і нарком державної безпеки СРСР В. Меркулов підписали спільний наказ "Про заходи боротьби з оунівським підпіллям та ліквідацію збройних банд ОУН в західних областях УРСР". Ліквідація підпілля доручалася військам НКВС. Головна увага зверталася на виявлення ліній зв'язку, конспіративних квартир і явочних пунктів, впровадження до районних, обласних і центрального проводів ОУН агентури, виявлення складів зброї, продовольства і друкарської техніки. Рекомендувалося посилити репресивні заходи щодо родин активних учасників підпілля – заарештованих, убитих або перебуваючих на нелегальному становищі. Наполягалося на широкому втягуванні місцевого населення в агентурно-інформаційну роботу, в збройні групи сприяння. Чисельний склад військ НКВС визначався потребами боротьби з підпільним рухом. Кадровий потенціал цих військ був посилений за рахунок партизанських з'єднань, які мали досвід боротьби у західних областях".

"В другій половині 1945 р. спільними зусиллями внутрішніх військ та органів НКВС, НКДБ, з'єднань Радянської армії, військової контррозвідки і винищувальних батальйонів було встановлено тотальний контроль над кожним районом західних областей. Це допомогло визначити приблизну кількість боївок ОУН і підрозділів УПА, які оперували в них. За кожною боївкою або підрозділом УПА були закріплені оперативні групи з метою їх відслідковування і ліквідації.

…За даними НКВС УРСР, в 1944-1945 рр. було проведено 39 778 чекістсько-військових операцій в західних областях, вбито 103 313, захоплено в полон 110 785, заарештовано 14 329 повстанців, з повинною з'явилося 50 058 осіб. У відділені регіони СРСР було вислано в 1944 р. 4744 родини (13 320 осіб), а в 1945 р. – 7 393 родини ( 17 497 осіб), пов'язаних з підпіллям. Колосальні втрати, заподіяні репресивними органами радянської держави учасникам повстанського руху, наочно ілюструють його масштаби. Не маючи жодної підтримки ззовні, повстанці трималися мужньо. Це засвідчує співвідношення між кількістю репресованих і кількістю тих, хто з'явився з повинною після оголошення амністії".

"У листі до Й. Сталіна від 15 листопада 1945 р. М.Хрущов писав, що розгром Німеччини і Японії, зміцнення воєнно-економічної могутності і зростання міжнародного авторитету СРСР викликають розгубленість і почуття приреченості серед "залишків банд українсько-німецьких націоналістів". Життя показало, однак, що велетенська наддержава не могла придушити підпільно-партизанську активність у західних областях УРСР впродовж десятків років – майже до середини 1950-х.

…Радянська пропаганда навіть у перші повоєнні роки за інерцією називала повстанців українського-німецькими націоналістами. Пропагандисти не могли знайти раціонального пояснення поведінці людей, які під час "великої блокади" були ізольовані від сіл і сиділи в неопалюваних схронах без руху, тому що сніг видавав сліди спостерігачам з літаків, що баражували над зимовим лісом. Чим керувалися вони, коли не здавалися владі? Адже влада неодноразово оголошувала амністію тим, хто з'явиться з повинною.

Інформуючи ЦК КП(б)У про ситуацію в західних областях, міністр внутрішніх справ УРСР Т. Строкач 28 травня 1946 р. у черговий раз заявив, що націоналістам завдано "вирішальної поразки". Цього разу, однак, він змушений був додати, що повстанці і підпільники, котрі залишилися в лавах визвольного руху, є націоналістами-фанатиками, які вирішили боротися з радянською владою до кінця".

"Що давало їм силу для боротьби у подібних умовах. Є таке свідчення дружини Р. Шухевича. "У сорок п'ятому перед арештом я бачилася з Романом. То було під цвинтарем Личаківським у Львові. І кажу: "Слухай, та ви нічого не маєте. Ви без машин, без нічого, та вони вас всіх вистріляють, вилапають. Він каже: "Ти знаєш, як я тебе люблю. Але Україну – більше за тебе".

"У 1948-1949 рр. органи МДБ і МВС з метою нищення і компрометації підпільників різко розширили активність так званих спеціальних, або агентурно-бойових груп. Діючи під виглядом повстанців і підпільників, спецгрупи виявляли і знищували справжніх учасників визвольного руху або тих, хто їм співчував. …З метою ізоляції учасників визвольного руху від місцевого населення спецгрупи грабували і розстрілювали людей, палили садиби, знищували худобу, ґвалтували жінок. Та порівняно швидко, уже в березні 1949 р. МДБ УРСР відмовилося від такого способу боротьби з повстанським рухом і розформувало агентурно-бойові групи. Про мотиви цього рішення можна тільки здогадуватися. Але слід взяти до уваги оцінку спецгрупи УМДБ Рівненської області прокурором військ МВС Українського округу. У доповідній записці від 18 травня 1949 р. в ЦК КП(б) він писав, що діяльність згаданої спецгрупи "мала яскраво виражений бандитський характер і була відома місцевому населенню". Отже, люди швидко розпізнавали, хто є хто".

"У постанові президії ЦК КПРС "Про політичний і господарський стан західних областей Української РСР" від 26 травня 1953 р. були підбиті перші підсумки боротьби у цьому регіоні від 1944р. до 1952 р. включно: репресовано державою до 500 тис. осіб, в тому числі заарештовано понад 134 тис., вбито понад 153 тис., вислано довічно з України понад 203 тис. осіб".