Оптимізм та українська література

            Я пішла в перший клас в 1993 році. Не знаю коли і хто складав і затверджував набір творів, які ми вивчали на уроках української літератури, але тоді вони справили на мене значний вплив. Я б сказала дуже песимістичний, депресивний вплив. Якщо на зарубіжній літературі ми читали про гулівера, острів скарбів, гаргантюа і пантагрюеля, айвенго, тома сойєра і т.д., тобто пригодницькі, казкові твори, то українська література знайомила нас із суворими реаліями життя українців на протязі довгого історичного періоду (принаймні так я тоді все це сприймала).

            Можливо причина в тому, що я вчилась в перші роки становлення незалежної України. А програма була складена за радянських часів, коли діти могли порівняти своє безтурботне життя з тим, яке описане у творах, і сказати "спасибі" радянському союзу.

Для моїх батьків це були нелегкі часи і тому легко було проводити паралелі. Не знаю напевне. Але читаючи горпину, джерю, кайдашеву сім,ю, гайдамаки та інші я сильно розчарувалася в житті, зневірилася. Мені було дуже прикро за долі героїв. І хоч в багатьох творах зображена боротьба народу, його відвага, незламне прагнення бути вільним, долі окремо взятих людей були нещасливими м*яко кажучи. Всі їхні старання здавалися марними. Годі було й думати про якийсь хепіенд. І це ніби тиснуло, пригнічувало, боліло, заставляло задуматися. Під впливом таких творів я стала песимісткою, але не надовго. На щастя мені потрапляли до рук інші книги (звісно не з шкільної програми). Вони витягнули мене з того "безвихідного" положення (як я тоді думала).

           І тепер, коли ми щодня відчуваємо "покращення свого життя", мені стало цікаво що ж зараз вчать діти? Можливо в українську літературу треба додати більше позитивних творів, адже депресивних тем вистачає в житті.