Київський чиновник працював 4 години на день ...

У київських кав'ярнях на початку ХХ ст. по робочих днях близько 15-ї години починали збиратися чоловіки. Пили горілку, різалися в карти або більярд, переказували сальні анекдоти, реготали. Після 16-ї компанії розросталися. Десь після 19-ї гуляки розходилися по домівках.

Зазвичай поліцейські забирали вуличних п'яниць у дільницю. Але цим віддавали честь і кликали найближчого візника:

- Что стоишь, болван? Не видишь, их высокородия надо отвезти домой. Да поживее!

Кучер допомагав "високородіям" забратися в коляску й розвозив по хатах - безкоштовно.

Ці чиновники працювали в управлінні генерал-губернатора, канцелярії цивільного губернатора або міській управі. А починали чаркувати серед білого дня, бо робочий день в одних завершувався о 15.00, в інших - о 16-й.

На державній службі сто років тому працював кожен п'ятий киянин. Це були службовці губернських і міських органів влади, офіцери Київського військового округу, викладачі університету й державних гімназій, робітники державного заводу "Арсенал", працівники казенних винарень, поліцейські, пожежники, поштарі тощо.

Більша частина городян крутилися в недержавному секторі. 1911 року в Києві налічувалося близько 1700 власників малого бізнесу - пекарі, м'ясники, шпалерники, галантерейники, аптекарі, кондитери, шинкарі, власники невеличких крамничок тощо. У кожного працювало приблизно з десяток людей.

Середній бізнес був представлений понад 400 підприємцями - будівельними підрядчиками, власниками готелів, ювелірами, пивоварами, ковбасниками, мельниками, виробниками горілки тощо. У них працювало до сотні людей.

"Олігархів" - промисловців, фабрикантів, цукрозаводчиків, банкірів тощо - було 282.

Загалом у приватному секторі працювало приблизно 350 тис. киян. А населення міста становило 440 тис.

Правами найманих працівників опікувалася міська дума. Ще 1892 року вона затвердила "Обов'язкові постанови про нормування торговельного дня і про святкові дні відпочинку". Вони з доповненнями 1909 і 1910 років діяли до 1917-го.

"Обов'язкові постанови" вимагали, щоб підприємець надавав своїм працівникам принаймні один вихідний на тиждень. Ішлося про неділю, за винятком випадку, коли на неї припадав переддень Різдва. Неділя напередодні цього свята була робочою, але лише до першої дня.

У ювеліра Йосифа Маршака приблизно половина працівників була православного сповідання, решта - юдейського. Першим віра не дозволяла працювати в неділю, другим - забороняла в суботу. Тож Маршак оголосив на своїй фабриці неробочими для всіх працівників обидва дні - і суботу, і неділю. П'ятиденний робочий тиждень не перешкодив підприємству ввійти до ювелірної "топ-п'ятірки" Російської імперії.

Протягом року підприємці були зобов'язані ще тричі надати працівникам вихідні: на Різдво, Пасху та Трійцю.

У державному секторі неробочих днів було значно більше. Передусім найважливіші релігійні свята - Різдво (три дні), Водохреще, Стрітення, Вознесіння, Преображення Господнє тощо.

Держслужбовці також не працювали в дні народження імператора Миколи ІІ (6 травня), його дружини Олександри (25 травня) та спадкоємця престолу Олексія (30 липня). Дні їхніх ангелів так само були неробочими. Окрім того, вихідними вважалися річниця початку царювання Миколи ІІ (21 жовтня) й річниця коронації царського подружжя (14 травня).

Урядовці, отже, протягом року мали додатково близько 40 неробочих днів. Це вважалося однією з переваг "государевої" служби, здебільшого низькооплачуваної. Бо приміром, дрібний чиновник у київських Присутственних місцях одержував 20-25 рублів на місяць, муляр заробляв 40, коваль - 48, тесля - 60.

У передсвяткові дні, коли найвигідніша торгівля, підприємець не мав права переобтяжувати своїх працівників роботою. Якщо бізнес полягав у торгівлі м'ясом, рибою, овочами, зеленню, бакалійними товарами, живими квітами або кормом для худоби, працедавець мусив відпустити людей влітку об 11-й ранку, а взимку - о 12-й.

О 13-й мали йти додому кіоскери з продажу газет. За три години завершувався передсвятковий робочий день у працівників винно-гастрономічних крамниць: рівно о 16-й на вхідних дверях закладу мусив з'явитися амбарний замок, а у вікні - табличка: "Магазин закрыт". Порушення цієї вимоги загрожувало проблемами з квартальним поліцейським. Так само о 16-й були вільні і працівники крамниць, які торгували "крестьянскими украшениями", тобто предметами народних промислів.

Торгівці "в разнос" і "из передвижных помещений" - продуктами харчування, тютюном, прохолоджувальними напоями, мінералкою, квасом, морозивом, фруктами, солодощами та книгами - мусили закруглятися не пізніше 20-ї. Торгувати будь-якою іншою продукцією, не згаданою вище, в передсвяткові дні заборонялося.

Робота починалася щодня з того, що начальник відділення тиснув усім без винятку підлеглим чиновникам руку. А працювало під його керівництвом 120 осіб

У звичайні робочі дні клерків - хоч державних, хоч приватних - не можна було змушувати стати до роботи раніше, ніж о дев'ятій ранку. Залишали робоче місце вони не пізніше 19-ї. При цьому про 10-годинний робочий день не йшлося. У зазначеному інтервалі кожен підприємець сам мусив визначити тривалість робочого дня у своїй фірмі, а також години відкриття-закриття.

Чиновників, які працювали в державних установах і носили кашкет із кокардою, називали "кокардниками". Вони мали шестигодинний робочий день: в управлінні Київського генерал-губернатора працювали від 10-ї до 16-ї, а в Київській казенній палаті - з 9-ї до 15-ї. В останній робота починалася щодня з того, що начальник відділення тиснув усім без винятку підлеглим чиновникам руку. А працювали під його керівництвом 120 осіб. Начальник, неквапливо пливучи від столу до столу довжелезною кімнатою, робив 120 рукостискань і в кожного питав, як справи. Доки він ручкався, усі чиновники мали стояти. Інколи це тривало з півгодини. І лише коли шеф зникав у кабінеті, всі сідали і бралися за роботу.

- Служба була зовсім неважкою, - згадував переписувач паперів у казенній палаті Григорій Григор'єв. - Багато часу приділяли сніданкові в затишному буфеті.

А по роботі починалися походеньки по кав'ярнях.

Працівників м'ясних магазинів можна було затримувати на роботі до 13-ї. А розпочинався їхній робочий день о шостій ранку. Тоді ж відкривалися продовольчі крамниці. Але їхній персонал міг працювати аж до 18-ї. Стільки ж, тобто 12 год. на добу, дозволялося тримати на роботі і продавців у непродовольчих крамницях (від 8-ї до 20-ї), аптеках і магазинах квітів (від 9-ї до 21-ї).

Працівники закладів харчування мали інший графік. Молочарні, кав'ярні, кондитерські могли відкриватися о сьомій ранку й обслуговувати клієнтів не пізніше другої ночі. Але з умовою: "продолжительность времени торга" не мала перевищувати 15 год. Забігайлівки - "рюмочные", - у яких пропонували й закуску, працювали з дев'ятої до опівночі. Це - в центрі Києва. А на околицях - від сьомої до 22-ї. Якщо ж у забігайлівці не давали заїдку, вона о 20-й мусила закритися.

На шосту ранку поспішали на роботу працівники чайних (працювали до 21.00), булочних і пекарень (до 18-ї), а також пляжних купалень. А найпершими робочий день починали працівники складів, що торгували лісоматеріалами й пальним, - о п'ятій ранку. Вони зазвичай квартирували неподалік від роботи й діставалися на службу пішки. Додому вирушали о 17-й.

Кожен мав право на 2 год. обідньої перерви. Цей час включався в загальну тривалість робочого дня. Тому, наприклад, чиновник, який формально мав шестигодинний робочий день, насправді вирішував службові питання протягом 4 год. А робітник заводу "Арсенал", чий робочий день офіційно становив 11,5 год., реально стояв біля верстата 9,5 год., а по суботах і в переддень свят - вісім.

Чи міг підприємець залишити працівника на понаднормову роботу "без особого вознаграждения"? Лише за умови, що сталося щось надзвичайне, коли приміщенню крамниці або товару загрожує небезпека. "Понаднормові роботи, - вимагали "Обов'язкові постанови", - можуть допускатися у всякий час, коли торгівля не повинна бути здійснювана і приміщення зачинене, але протягом часу не більш ніж однієї години для сортування, прибирання товару й інших дій, що стосуються запобіганню псування товару".

Той, хто пропрацював понад 5 год. у вихідний день, одержував відгул. А якщо менш ніж 5 год. - половину відгулу.

Про відпустку в "Обов'язкових постановах" сказано, що вона "встановлюється за згодою з працівниками". Тобто оплачувана відпустка була обов'язковою. Але документ не визначав, скільки вона мала тривати.

468 рублів

такою 1914-го була середня заробітна платня київського робітника за рік. У США вона становила 926 рублів, у Англії - 517, в Німеччині - 473, а в середньому по Російській імперії - 213 рублів.

75 годин на тиждень

працювали у 1880-х на промислових підприємствах Російської імперії. Протягом трьох десятиліть тривалість робочого тижня скоротили майже на третину: в 1910-х працювали по 50 - 60 год. на тиждень.

310 днів на рік працювали сто років тому люди, зайняті в бізнесі

Різдво й Новий рік бізнесмени святкували по одному дню

Новорічно-різдвяних канікул у Російській імперії не було. Окремо святкували Різдво (в бізнесі - 25 грудня, а держслужбовці - додатково 26-го і 27-го), Новий рік (1 січня) і Хрещення (6 січня). Усі інші дні, крім неділі, були робочими.

Традиція святкувати два Нових роки - 1 січня і "старий Новий рік" 13-го - виникла після запровадження 1918-го календарної реформи: старий юліанський календар було замінено новим григоріанським. Після 31 січня замість 1 лютого одразу настало 14-те. Але старий календар так швидко не вийшов з ужитку, і люди ще довго уточнювали: така-то дата названа за старим стилем чи новим.

Церква на новий стиль не перейшла, тому Різдво опинилося після офіційного Нового року - 7 січня.

П'ятиденний робочий тиждень в СРСР запровадили за Брежнєва

"Батьком" 8-годинного робочого дня у Російській імперії став Лев Троцький. Він як голова Петербурзької ради робітничих депутатів підписав 28 жовтня 1905 року резолюцію про запровадження 8-годинного робочого дня. Після цього працівники кількох заводів домоглися від власників запровадження "восьмигодинки". На законодавчому рівні обов'язковий 8-годинний робочий день затвердили 1917 року.

1928-го радянська промисловість почала поступовий перехід на 7-годинний робочий день - на той час найкоротший у світі. У Києві "семигодинку" запровадили 1930 року. Але 1940-го Сталін повернув 8-годинний робочий день. Запровадження 7-годинного робочого дня для всіх категорій службовців і робітників відбулося 1960 року за ініціативою тодішнього радянського керівника Микити Хрущова. Тоді ж працівникам вугільної та видобувної промисловості на підземних роботах встановили 6-годинний робочий день.

П'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними запровадили протягом 1966-1967 років. А 15 липня 1970-го Верховна Рада СРСР ухвалила "Основи законодавства про працю". Вони обмежили тривалість роботи на тиждень до 41 год., а також встановили, що передсвятковий робочий день має бути коротшим від звичайного на 1 год. Цей закон набув чинності 1 січня 1971 року.



текст: Станіслав ЦАЛИК