Шановні читачі! Сьогодні я маю намір висвітлити актуальну та маловідому не тільки в Україні, але й в багатонаціональній Росії тему. Російська влада споконвіків звинувачувала українців в націоналізмі, розповсюджуючи на території Російської імперії не російський, а московський націоналізм, нав’язуючи російським громадянам поняття про старшого російського брата. Підтвердження цьому легко знайти в її історії. Понад століття в Російській імперії Україну називали Малоросією, а Білорусь – Білою Руссю. Сама ж Російська імперія стала державою значно пізніше від Київської Русі.
Свою назву Україна отримала від сусідів: литовців, поляків, кримських татар, та московських правителів. Однак, затвердилась вона завдяки московським правителям ще задовго до Переяславської Ради. Така назва нашої території пов’язана з тим, що в ті часи українські території географічно знаходились «у края» московських земель. Невдовзі після входження українських земель до складу Московії, до речі, з правами незалежної автономії, Україна отримала нову назву – Малоросія, а українці стали «малоросами». Перші згадки про таку назву з’явились за часів правління Петра Першого, який назву Московія змінив на Росія, що було інтерпретацією від традиційно української – Київська Русь. Гірша доля спіткала інші народи імперії, про національність яких російські правителі взагалі не згадували, називаючи всіх їх нацменами.
Почну з визначення поняття націоналізм. Допитливим людям з різних у т.ч. і російських джерел відомо, що слово націоналізм пішло від слова нація. Слово «нація» визначає групу людей, яка мешкає на певній території, спілкується однією мовою, має спільні традиції, культуру та історію. Випливаюче з цих ознак, поняття «націоналізм» цивілізований світ тлумачить, як любов до рідної землі, мови, традицій, культури та історії. У всі часи існування Російської імперії її влада та церква настирно, з пуп’янка, виховували у всіх її громадян любов до «царської», тобто російської, мови, російських традицій, культури та історії. А любов до рідної землі підмінялась любов’ю до влади у вигляді самодержця, що підтверджувалось державним гімном, який починався зі слів: «Боже, царя храни...». З одного боку, це об’єднувало народи імперії, а з іншого – знищувало національні мови, традиції, культури, історію і, як наслідок, національну ідентичність та самосвідомість. На всій території багатонаціональної імперії практично були відсутні національні навчальні та культурні заклади.
Великий внесок у знищення національної самобутності внесла Катерина Друга. За часів її правління була запроваджена політика асиміляції і поневолення народів приєднаних територій. Про поневолення більш детально – наступного разу, а сьогодні я зосереджу вашу увагу на політиці асиміляції, яка тривала весь час і продовжується російською владою та її п'ятою колоною і понині.
Спочатку, в 1762 році, було завершено знищення оплоту демократичної України - Запорізької Січі, разом з усіми кошами. Через рік царським Указом вільних селян було перетворено в кріпаків, а їх землі були подаровані тим, хто служив російській короні. Нові власники завозили до українських сіл кріпаків з Росії, що руйнувало мовне середовище, культуру і традиції українського народу. Під час знищення Запорізької Січі українські храми та монастирі, в яких навчали козацьку молодь, закривались і передавались у володіння російській православній церкві. В українських містах відкривались російські школи і навчатись в них спочатку могло лише російськомовне населення. Українська еліта стала перед вибором – або втратити освіту, або вивчити мову окупантів і здобувати освіту. Переважна більшість української еліти вибрала останнє, що сприяло асиміляції населення.
Наслідком цього стало використання українською елітою російської мови і впровадження її вжитку серед простого люду, бо пани спілкувались з тим людом переважно російською. З того часу російська мова стала переважати українську в містах, які заселялись російським чиновництвом, і широко застосовуватись в селах. Сприяла такому стану і наявність в селах значної кількості російських кріпаків, через неосвіченість та низький рівень інтелекту нездатних швидко вивчити українську, для спілкування з якими покріпачені більш освічені українці змушені були вивчити їх мову. В своїх попередніх статтях я вже писав, але змушений повторити, що «досягненням» українців за 250 років входження України до складу Російської імперії у статусі «молодшого» брата, стало зменшення кількості освічених людей понад як у 5 разів, яке в 1913 р. досягло рівня 7%! При цьому, більшість з них більш розповсюдженою у вжитку російською мовою володіли краще ніж українською. За визначенням Отто фон Бісмарка росіян, що проживають на Україні, без перебільшення, є підстави називати окупантами. Влада Російської імперії своєю мовною політикою підтримувала умови асиміляції українців, бо кілька столітть поспіль в Україні не було ні українських навчальних закладів, ні українських театрів.
В радянські часи, з 1918 р. по 1941 р. українська мова відроджувалась, але з 1944 р. її знову почали витісняти із вжитку. І не тільки її. Зовсім зникли широкорозповсюджені до Другої Світової війни польські, чеські, угорські, німецькі та єврейські школи. Це було обумовлено з одного боку браком в визволеній Україні національних кадрів, що частково мало місце через загибель їх, як під час нацистської окупації, так і від сталінських репресій, а також намаганням влади створити «єдиний радянський народ». Їх було замінено кадрами, завезеними за імперською традицією з Росії, які цими мовами, крім російської, не володіли. Окрім того, відбудова зруйнованих та вивезених переважно до Росії під час війни підприємств потребувала в Україні додаткової робочої сили, яка завозилась з інших регіонів, населення яких українською мовою не володіло. Розміщені в Москві урядовці СРСР не вважали недоліком людини незнання нею рідної мови, якщо вона володіла російською. Додатковим стимулом для асиміляції української еліти стало те, що до державного управління СРСР не залучались люди, які не володіли «мовою міжнаціонального спілкування», якою була визначена російська. Що мало чим відрізнялось від мовної політики Російської імперії, хіба що росіяни стали називати українців замість «більш образливого» – «малороси», «менш образливо» – «хохли».
Підводячи підсумок, вважаю за необхідне констатувати, що кілька столітть «старший» брат вважав за можливе не поважати «молодшого», починаючи з неповаги до його мови, культури та традицій, не рахувався з його інтересами, що продовжується і понині. Вивчити мову «молодшого», що по розумінню росіян асоціювалось як неповноцінного, «старшому» брату було «западло» і він настирно понад трьохсот років знищував її за «нєнадобностью».
Значна частина росіян вважали і вважають понині, що українці не є нацією, і українська нація не має права на власну державу. Незгодних з їх такою точкою зору вони вважають своїми ворогами і націоналістами, які підлягають знищенню. Відповідь шукати не довго. Для тих росіян, що мають наведені вище погляди українські націоналісти дійсно вороги, бо вони, як і росіяни, захищають інтереси власної держави та народу. Однак російські націоналісти вважають – що прийнятне «старшому» брату, недозволене «молодшому. В цьому суть їх менталітету і дій, які з нього витікають. Доказом тому – інформаційні та економічні війни, які упродовж останніх семи років були розв’язані російською владою проти України. Мета цих війн традиційна – поневолення і асиміляція сусідніх народів. Для успіху в цих війнах російським націоналістами традиційно використовується дискридитація патріотів в сусідніх країнах, які сповідують засади національної ідеї. Різниця між українськими та російськими націоналістами полягає лише в одному: на відміну від українських націоналістів, які ментально та традиційно споконвіків тільки захищали свої інтереси від ворожих зазіхань, російські захищають свої національні інтереси за рахунок приниження та пограбування своїх сусідів. В цьому, на моє переконня, полягає суть російського, а точніше московського націоналізму, бо від нього страждають не тільки народи сусідніх країн, але й народи, що входять до складу Росії. Націоналізму хижого, загарбницького, з усіма ознаками геноциду. На мій погляд, він мало чим відрізняється від гітлерівського націонал-соціалізму, засудженого Нюрнберзьким Трибуналом.Шкода, що цього не розуміє чинна українська влада і більшість українців. Але не тільки вони, бо і донині цього не розуміють керівники країн Європейського Союзу. Про можливі загрози я писав в своїй попередній статті «Нова змова або за крок до Третьої Світової війни», і, тому, на цьому питанні зараз зупинятися не буду.
Леонід Тартасюк, інженер та винахідник
ЗЫ: вот и минус в комменте как бы намекает...
В то же самое время, во Франции, в Варфоломеевскую ночь, только в Париже за одну ночь католики вырезали 30.000 (тридцать тысяч) протестантов. Понятно, не говоря о тех, кого уничтожили в ходе религиозных войн — с бабами, детьми и сожжёнными домами.
То есть, по европейским тогдашним меркам - правление Ивана было идеалом толерантности и прав человека.
Так вот, приведённый Прывыдом автор изображает Грозного на фоне сцены отрубания головы.
"Непредвзятый" автор, что тут скажешь.
http://hvylya.org/news/exclusive/12918-premiej-ivana-franka-nagradili-avtora-knigi-strana-moksel-ili-moskovija.htm l
http://hvylya.org/news/exclusive/12918-premiej-ivana-franka-nagradili-avtora-knigi-strana-moksel-ili-moskovija.htm l
http://www.karty.by/wp-content/uploads/2011/01/blaue_europe.jpg
Карта Европы, 17 век.
"Московия" там - название области, крупным шрифтом страна - "RVSSIA".
Медведи, все дела))
Кстати, что-то ни Украины, ни Малороссии не видать.
А как же 2000 летняя история!!??? ))
Правильно, ведь история Украины насчитывает миллион лет!
А конкретнее, кого и когда "прыныжували и грабували"?
Да ещё сильнее, чем к примеру Британская империя свои колонии?
Может, это Финляндию, жителей которой даже в армию не рекрутировали, и предоставили максимальное самоуправление?
Или речь о мусульманских окраинах, которых тоже от рекрутчины избавили "злые московиты"?
Может, речь о _добровольно_ присоединившихся частях типа Грузии и Украины, элита которых стала элитой российской империи?
Как-то так выходит, что на всём протяжении Российская империя сильнее эксплуатировала свой центр, чем окраины.
Но что нашим "свидомым" до каких-то фактов...
Современные националисты дополнили это определение воспитанием в молодёжи ненависти ко всем другим нациям, кроме своей.