Вік живи - вік учись

На початку навчання моя спеціальність гордо називалась в народі «програміст». Це була на той час престижна спеціальність і ВНЗ був з відповідним національним статусом. Але пройшла хвиля кризи і все «накрилося»! Всі стали нікому не потрібні.  Влаштуватися на роботу за спеціальністю виявилось досить проблематично. П’ять місяців довгого і неоплачуваного стажування, ціла пазуха обіцянок, ряд співбесід і ось: ВОНА - перша робота! І здається все пішло як по маслу: робочі будні, перша заробітна платня,  могоричі за влиття в колектив. Все наладилося, все добре. Познайомився з дівчиною, одружився. І знову все гарно. Так і промайнув  2010-й,  на зміну прийшов  2011-й. Життя б’є ключем. Перша  відпустка, поїздка на відпочинок в Карпати – романтика... Та так довго не могло тривати. На роботі реорганізація, скорочення. В наказі було написано: «У зв’язку з реорганізацією та оптимізацією  роботи управління  провести скорочення керівних кадрів». Я, як простий фахівець (!), потрапив у цей перелік скорочених. Зазначу, що  в мене було на місці не багато не мало, а аж три керівника. Які і надалі як нічого не робили так і не роблять, лише беруть хабарі та отримують високу зарплату.

...центр зайнятості, відсутність вакансій, відповідної роботи. І так вже пів року. Прийшов, не забарився рік 20-12. Що ж він принесе?! А приніс він одразу три конкурси на заміщення вакантних посад. Ось вже і нова робота близько! Два конкурси згодом відмінили у зв’язку з набуттям чинності нового законодавства щодо прийому на державну службу, парадоксальність якого полягала в наявності закону та відсутності схеми  проведення спецперевірки.

До третього конкурс я гарно підготувався, пройшовся по всіх законах, підучив, але -  не «підмазав»... В  конкурсі на 1 місце було 3 претенденти. Пройшла людина та, що ТРЕБА, зі своїх, а нас двох зарахували до кадрового резерву на випадок появи нових робочих місць. В цьому списку я був перший. Розширення кадрів прийшло раніше ніж я очікував. Вже на третій день. Та не судилось мені там працювати знайшлася більш підходяща людина на «нарисоване» місце. Висновок: не підмазав - не поїхав. Знову пошук: там малий досвід роботи, там зріст малий, ще десь – фейс у тебе підозрілий і т.д. Щодня нові відмазки від роботодавців! А хто ж  Вам тоді підійде?!  Що буде далі - навіть і не знаю, на краще не надіюсь. Пошук не припиняю. Життя йде, не зупиняється, новий день – нові клопоти.

Отож,  якщо Вам раптово дуже поперло без чиєїсь допомоги, не спішіть радіти. Десь там, не за горами, буде розчарування. В наш час без гарних зв’язків та сторонньої допомоги ніяк.