Мій Шевченко

Поезію Т. Шевченка люблю десь з років 30-ти. До того сприймала його лише дуже офіційно. Потім перечитала всього кілька разів. І зрозуміла, що це поет, твори якого, як і твори А. Ахматової, мусять іти зі мною по життю. Поезій улюблених зі спадку Т. Шевченка багато, ніякого блогу не вистачить. Розміщу декілька, з маловідомого.

***

Не завидуй багатому,
Багатий не знає
Ні приязні, ні любові — 
Він все те наймає.
Не завидуй могучому,
Бо той заставляє.
Не завидуй і славному,
Славний добре знає,
Що не його люди люблять,
А ту тяжку славу,
Що він тяжкими сльозами
Вилив на забаву.
А молоді як зійдуться,
Та любо та тихо,
Як у раї, — а дивишся:
Ворушиться лихо.
Не завидуй же нікому,
Дивись кругом себе,
Нема раю на всій землі,
Та нема й на небі.

 І ще те,  що  проймає до душевного трепету кожний раз при читанні. Пролог до поеми "Марія"

Все упованіє моє
На тебе, мій пресвітлий раю,
На милосердіє твоє,
Все упованіє моє
На тебе, мати, возлагаю.
Святая сило всіх святих!
Пренепорочная, благая!
Молюся, плачу і ридаю:
Воззри, пречистая, на їх,
Отих окрадених, сліпих
Невольників. Подай їм силу
Твойого мученика сина,
Щоб хрест-кайдани донесли
До самого, самого краю.
Достойно пєтая! благаю!
Царице неба і землі!
Вонми їх стону і пошли
Благий конець, о всеблагая!
А я, незлобний, воспою,
Як процвітуть убогі села,
Псалмом і тихим і веселим
Святую доленьку твою.
А нині плач, і скорбь, і сльози
Душі убогої — убогій
Остатню лепту подаю.
 

Поема "Марія" вся читається з таким чуттям. Особливо, коли пізнала щастя материнства. Без сліз не обходиться жодне читання. 

За це люблю Шевченка. І ніякі офіціози і спекуляції навколо нього уже не заберуть його у мене.