Напередодні свята на кістках. Або знову 9 травня

Група з 260 карток народних депутатів, силою закону, зобов'язала всіх веселитися і святкувати 9 травня.

Трохи історії. У Радянському Союзі День Перемоги святкувався не завжди. Генералісимус Сталін в цей день не влаштовував масових гулянь. Провели Парад Перемоги 1945 року. І все. Два десятиліття був робочий день. Тільки коли справжні архітектори перемоги або померли, або залишилися не при справах, країна «відкрила» це свято. В 65-м, за Брежнєва, зробили вихідний і почали святкувати.

Не дивлячись на різне розуміння Перемоги радянськими вождями, скажімо прямо: СРСР і радянський народ мав підстави, що б особливо відзначити цей день календаря.

Святковими салютами країна відзначала ратний подвиг солдатів і територіальні завоювання Червоної Армії. Так було раніше.

Страшно уявити, але зараз нам нема чого відзначати і святкувати. Наступні покоління радянських людей профукали все завоювання батьків і дідів. Нічого не залишилося. Немає перемогла країни. Немає переміг народу. Переможені є, а переможців вже і немає.

Інша країна. Інший світ. Україна не правонаступник СРСР. До чого, власне, хвилювання законодавців? І найголовніше: навіщо потрібна сила закону, що б влаштувати свято?

Казенна версія свідчить: радянський народ знищив фашизм в його лігві, поставивши над Рейстагом червоний стяг Перемоги. Тому, пропонується святкувати Перемогу над фашизмом. Так стверджується офіційно.

Не менш офіційно, в Україну, до цього дня, існує Комуністична партія. Вона має своїх депутатів Верховній раді. Тобто - це парламентська партія. З ініціативи саме цієї парламентської партії ми і зобов'язані святкувати і веселитися.

Іронія в тому що, саме Комуністична партія, до цього дня, бореться з фашизмом! Утворений навіть міжнародний антифашистський комітет. Існує молодіжний рух антифа. З приводу і без, проводяться протести проти підводить голову фашизму ...
Виходить що фашизм все-таки живий (ну раз вони з ним до сих пір борються). Виходить що, завдання військової операції не вирішені. Що всі жертви, мільйони вбитих були марні ... На ділі, з'ясовується, що Симоненко з компартією, і що приєдналися до них, заперечують сам факт перемоги Червоної Армії і Радянської народу. Знову вставай країна величезна ...

Якщо ж це не так, то потрібно публічно визнати, що комуністи, і з-товариші - шахраї. Що вони влаштовують політичні спекуляції на священній пам'яті полеглих ... Що вся законодавча метушня, затіяна заради одного - чергового хаджу пройдисвітів в парламент. Їм плювати на мільйони вбитих. Їм потрібно лазерне шоу. Їм потрібні концерти, їм потрібні георгіївські стрічки, тому що в їх спотвореному світі, флеш-моб з феєрверками - крок до мандату, який понад усе.

Нас зобов'язують вивісити червоний прапор, рекомендують одягти придуману московськими політтехнологами жовто-чорну стрічку, запрошують на концерт, - все для того, щоб Петя і компанія муміфікувалися в парламентських кріслах.

Нас вчать радіти помсти за всі злодіяння фашизму. Нам пропонується стати моральними виродками і фанатіти від «атаки століття» підводника Олександра Маринеско, торпедувати лайнери «Вільгельм Густлофф» і «Генерал фон Штойбен». Ці транспорти були під саму палубу забиті жінками і дітьми, які евакуювалися з Східної Пруссії.

Тільки при затопленні «Густлофф» загинуло 10 582 чоловік. У дев'ять разів більше, ніж на Титаніку ... На дно пішли 8956 біженців. В основному люди похилого віку, жінки і діти. Дітей потонуло більше трьох тисяч ...

Політичні збоченці пропонують всім насолодитися болем згвалтованих німецьких жінок. Ламати німецьку гордість поголовним згвалтуванням і вбивати вагітних наказував радянський політрук, комуніст, сталінський лауреат Ілля Еренбург.

Причому, мова не про поодинокі випадки відриву знімають стрес фронтовиків. Мова про поголовне, системному, поощряемом командуванням насильстві.

Відома українська письменниця і художниця Емма Андієвська в 1945 році в 14-річному віці опинилася разом з матір'ю в Берліні і була очевидцем тих подій. У дні штурму міста вони ховалися на останньому поверсі великого багатоквартирного будинку в робочому передмісті німецької столиці.

За її словами, коли в квартал увійшли радянські частини, майже відразу почалися згвалтування. Перші дні над вулицею стояв суцільний дикий крик - це кричали жінки, до яких дорвалися радянські солдати. За свідченням Андієвської, майже всіх жінок у кварталі протягом трьох перших днів згвалтували.

Згідно з волею українських депутатів, ми зобов'язані відчувати оргазм солідарності з килимовими бомбардуваннями Дрездена та інших німецьких міст. Де людинолюбні американці застосовували фосфорні запальні бомби.

За свідченням дослідників характерною рисою застосування фосфорної бомби є обвуглювання органічних тканин при збереженні одягу, а при вдиханні палаючої суміші - випалювання легких. Масштаб ураження до 150 метрів. Загасити палаючий фосфор нереально, можна лише вирізати з м'ясом.
На цьому, командування найгуманніших і демократичних націй не зупинялося. Воно посилало армади літаючих фортець для повторних бомбових ударів. Завдання - добити пожежних, лікарів і рятувальників, виковирівющіх з уламків поранених. Давайте вип'ємо за їх ратний «подвиг»! Так адже наказують українські законодавці?

Мені скажуть, що вони теж ... Так, теж. Але невже ми повинні радіти, святкувати і влаштовувати галла-концерти, тому що і вони теж?

Нехай тості в парламентському буфеті VIP-продюсер Симоненко і його друзі по картках. Вони вже давно в системі і веселяться і святкують. А для мене немає приводу для заздоровниць.

У моєї прабабусі, в Другу світову війну, загинули три сини. Вона повинна веселитися? Її вже немає в цьому світі ... Але, це нічого не міняє ... Адже ніхто не забутий і що не забуто. Погодьтеся, це садизм, змушувати людину радіти загибелі власних дітей. А може загибель родичів повинна веселити мене?

Давайте не будемо фестивалити! Давайте шанувати пам'ять полеглих. Як це прийнято в цивілізованому світі: хвилиною мовчання, молебнем або ударами в дзвін. Як завгодно, але без танців на кістках ...

Бо якщо чужі трагедії будуть радувати нас, значить, наша скорбота буде радувати їх.

Я бачив передачу по «Діскавері», як Спілберг на радянському підводному апараті «Мир» опустився до «Титаніку». Вони знімали кіно. Командир «Миру» запропонував зробити тріумфальну посадку глибоководного апарату (так просто торкання) на палубу потонулого лайнера. Мовляв, мало кому вдається підкорити такі глибини, треба б відзначити ... Але Спілберг категорично запротестував. «Може бути« Титанік »зібрав не всі жертви», - була його відповідь ...


Це я до того, що може і бути війна зібрала не всі жертви

для "Полемики"