Про Героя дубль два)))

Нещодавно Репортер Житомира на вулиці міста побачив екс-кандидата в народні депутати від партії «УДАР» Романа Давиденка по 62 округу.

Політик сидів зі стареньким дідусем на лавці та щось активно обговорював. Ми не пройшли повз. Старенький чоловік жалівся на те, що про нього у місті всі забули.

Роману Давиденку пенсіонер розповідав історію свого життя.

Присвячується 68-ій річниці визволення території держави від німецько-фашистських окупантів.

Кучинського Анатолія Наумовича або просто «Кучу» війна застала на випускному курсі Коростишівського педучилища

Народився Анатолій Наумович 16 лютого 1922 року в селі Котовка Радомишльського району. Після закінчення початкової школи вступив до Коростишівського педучилища. Пригадує, що на початку червня, перед самою війною брат Василь прислав йому гроші на навчання, і сказав, що «Кучі» потрібна Київська освіта.

- На 27 червня був назначений останній екзамен, а тут… почалась війна. Дізнавшись про це, я 40 кілометрів біг до Радомишля, а там ще трохи і до рідної хати, - розповідає Анатолій Кучинський.

Ще у школі маленьким дітям розповідали хто такі фашисти, Гітлер, і в голови вкладали те, що якщо прийде війна, то наш народ обов’язково переможе.

Анатолій Наумович за свої роки, ще до війни, пережив голодомор.

- Він не був штучним, як зараз більшість заявляє. В ті роки йшли дуже великі дощі, весь урожай, який повиростав на полях просто затопило водою.

Про канібалізм на Житомирщині у роки голодомору воїн не чув. Каже, що тільки на Полтавщині постійно зникали люди.

Добиралися до Москви довго, не один раз по захисникам вітчизни стріляли німці.

- Молодь до 1927 року народження мобілізували. - продовжує «Куча». Під час загальної мобілізації на захист Москви, я потрапив у полк воєнної комендатури. На трьох чоловік виділялася одна гвинтівка, на кожного по лопаті. Ось так ми з цими лопатами і копали окопи біля Калуги.

Згодом Анатолія Наумовича відправляють в Новосибірськ. Восени 1942-го на навчання у Томське артилерійське училище, по закінченню якого у Новосибірську він навчав дивізіон колишніх в’язнів.

Перший бій Анатолія Кучинського відбувся в селі Калач Сталінградської області. Майже за 8-10 секунд в одній точці вибухнули 64 ракети, на його очах злетіла у повітря машина та було поранено трьох чоловік. Цей день навряд чи забудеться.

У Латвії Анатолій Наумович знищив німецького літака. Воював під Воронежем, Балкою Купоросною, на Курській Дузі, під Сталінградом, на Далекому Сході.

На рахунку ветерана 2000 знищених «живих сил». За внесок у перемогу над німецько-фашистськими загарбниками Анатолій Кучинський отримав: орден «Червона зірка», «Орден Великої Вітчизняної війни» 2-го ступеня і 2 «Ордени Великої Вітчизняної війни» 1-го ступеня, орден «За мужність», медалі «За відвагу», «За оборону Сталінграда», «За оборону Москви» та ще багато інших. Самою ціною медаллю чоловік вважає нагороду «За відвагу».

З 1948 року Анатолій Наумович проживає у Житомирі.

- Квартиру мені дали комуністи. Проте тут я чужий. Місцеві чомусь не визнають, на свята не запрошують.

Після закінчення війни продовжив навчання на історичному факультеті Львівського університету, але вже через рік був переведений у Житомирський педагогічний інститут. На історичному факультеті пропрацював більше 40 років.

До 60-річчя битви за Москву Анатолія Наумовича викликають до Російської Федерації. Житомирський педагог побував на прийомі у колишнього мера Москви Юрія Лужкова, там йому подарували іменний годинник

Зараз Анатолій Кучинський на заслуженому відпочинку. У свої 90 років має гарну пам’ять та може з детально переповісти весь перебіг війни.