Про гарантії держави щодо виконання судових рішень

Суть, історія та деяка статистика проблеми.

         Так сталось, що дуже привабливим місцем роботи в України є Верховна Рада, але щоб туди потрапити, окрім продажу душі, а іноді і тіла (згадали депутата з вилами), треба виграти вибори, це така бізнес гра, раз у чотири роки, коли майбутні депутати імітують звичайних людей та обіцяють «золоті гори» електорату. Звісно обіцянки можна не виконувати після потрапляння в «райські хащі», проте бажання багатьох інших «ніцшеанців» дорватись до «корита» створюють певне конкурентне середовище. Тому, новообраному депутату, в перервах між пляжами Гавайїв та ліжком коханки-моделі або/та коханця, потрібно продовжувати імітувати турботу про виборця, адже кінець одних виборів – це початок інших. Для цього депутати приймають купу законів про роздачу населенню «пряників» у вигляді різних пільг, виплат та пенсій. Проте, за іронією долі, точніше за законами діалектики, джерело усіх цих «пряників» одне єдине – Державний бюджет України, тобто те саме «корито» до якого усі прагнуть, от і виникає когнітивний дисонанс у «депутатському несвідомому»: з однієї сторони з «корита» треба кинути пару «пряників» населенню, а з іншої треба собі щось потягнути: закупити у себе ж медикаменти для лікарень, отримати дотацію на вирощування корів та свиней, виробництво сонячних батарей, вічних двигунів, дослідження панацеї тощо. Звісно, що в такій ситуації вибір є очевидним – урізати соціальні видатки та роздати гроші дружнім бізнес-структурам, це називається бюджет розвитку, думаю зрозуміло про чий розвиток йде мова. А щоб, якось обійти непотрібні запитання народу, який чекає обіцяних «пряників», невеликою строчкою у бюджетному законі, обранці переводять «стрілки» на Кабінет Міністрів України, мовляв: «Обіцяних грошей немає, тому ідіть на…, точніше до, - до КМУ, скільки він визначить стільки вам і дадуть «пряників».

         І почалися судові тяжби народу з державою, і не було їм кінця. Оскільки реально в України виконується одне з десяти судових рішень, ці процеси, ніхто особливо не контролював, тому кількість боргових розписок держави у вигляді, тих самих судових рішень, зросла в геометричній прогресії, а найбільш «просунуті» громадяни, почали писати у Європейський суд з прав людини, і більше того почали свої «пряники» відбирати вже напряму з «корита», та ще й у кратному розмірі, в Європі ж ціни на справедливість у євро. Європа, також почала погрожувати «еліті», тому що, не може зрозуміти, як можна рішення суду, де боржником є держава, цією ж самою державою не виконувати?

         Ось тоді обранці і відчули стійкий «сморід керосину»: дірка в «кориті» - росте, а Європа, де усі статки та зареєстровані бізнеси - погрожує, не приведи Господи, же зроблять, як з тим Муаммаром, от і вирішили обранці прийняти Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (далі - Закон про гарантії). Звісно, що усі прийняті судами рішення, ніхто не збирався виконувати, це просто вже і неможливо зробити, бо грошей по ним «накапало» на декілька бюджетів, тому через мудруваті словесні конструкції проекту даного Закону, виходило, що виконуватися будуть лише рішення прийнятті, після прийняття Закону, але цього здалось мало, і обранці вирішили взяти - і всі «пряники», під шумок, взагалі скасувати.

         Не розрахували обранці зусиль, адже люди не дурні, - хто захоче віддати «пряник» зароблений власною кров’ю та здоров’ям під Кандагаром або в нетрях розваленої атомної станції? І це притому, що «пряники» професійних «протертателів штанів», в житті яких, найбільша небезпека - пальця врізати папером А4, ніхто відбирати не збирався. Завершилось все штурмом, тих самих, хто був під Кандагаром та в атомному пеклі, зламаним парканом та дверям Верховної Ради, забрудненим спіднім деяких обранців, а саме головне – не ухваленням ганебного Закону.

         Проблема не вирішилась, проблема відклалась, вилучивши одіозні положення про відбір «пряників» та невиконання попередніх судових рішень, Закон про гарантії, таки прийняли 05.06.12. В цей день, також прийняли, ще один цікавий закон, але то вже інше історія, тому особливої уваги, факт прийняття Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» - не привернув.

         Що ж ми маємо на сьогодні? Мовою цифр, по Житомирській області біля 100000 судових рішень на суму 2 млрд. грн., з них, ті що перебували у виконавчій службі близько – 50000, відповідно на 1 млрд. грн., реальна ж цифра є більшою, тому, що велика частина рішень, ще перебуває в судах, є старі рішення про стягнення одноразової допомоги, є рішення зобов’язального характеру тощо. Але навіть наведені цифри, дають уявлення про не дитячий розмір проблеми.

         З економічної точки зору, дані рішення є облігаціями внутрішньої державної позики, тому досить смішно, коли Мікола Азарів доповідає про державні борги, адже вказані мільярдні суми боргу, просто «не показуються». Зрозуміло, як потім рахують інші макроекономічні показники, і чому в країні така ж*па, тобто складна соціально-економічна ситуація, а на паперах все «окей».

         Проте на відміну від облігацій, погашення заборгованості по судовим рішенням, залежало, до прийняття Закону, від юридичної активності держателів даних «цінних паперів», зміст якої зводився до: 1) примушення судовими та адміністративними методами, або підкупу банальними хабарами, - органів державної виконавчої служби, державної казначейської служби, боржників – управлінь соціального захисту населення, органів пенсійного фонду, до виконання цих рішень, і це давало певні результати, наприклад в цьому році - 500 громадян отримали 5 млн. гривень по зазначеним рішенням; 2) звернення до Європейського суду з прав людини, дуже цікавий і досить вигідний шлях, оскільки збільшує присуджену суму у 5-10 разів, але вимагає терпіння.

         З прийняттям Закону про гарантії, правила змінились, швидше за все, що Європейський суд з прав людини перестане приймати заяви щодо невиконання такої категорії рішень, тобто другий метод втратить актуальність, щодо першого методу – він актуальності не втратить, але основним суб’єктом впливу на процес стане Державне казначейство України, замість Державної виконавчої служби України.

Нові правила.

         Закон України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», набирає чинності з 01.01.13, тобто після кінця світу, аналіз проекту Закону України «Про Державний бюджет України на 2013 рік», свідчить, що мораторіїв на введення в дію вказаного Закону не передбачено, навіть більше у видатки бюджету закладено суму у 153.921.600 грн. (КПК 3504040, КФК 0133, додаток № 3).

         Які ж нові правила Закону про гарантії?

         По-перше, сфера дії, Закон розповсюджується на 3 групи судових рішень, боржниками, за якими є:

1)       органи держави, наприклад – Управління праці та соціального захисту населення Лугинської районної державної адміністрації;

2)       державні підприємства, установи, організації, наприклад – Державне підприємство «Житомирський лікеро-горілчаний завод»;

3)       юридичні особи, примусова реалізація майна яких забороняється відповідно до законодавства, наприклад ПАТ «Житомригаз», який входить до підприємств паливно-енергетичного комплексу і майно яких не можна розпродувати.

         По-друге, Закон покладає обов’язок виконання судових рішень на дві групи органів влади:

1)       Державну казначейську службу України, якщо боржники – органи держави;

2)       Державну виконавчу службу України, якщо боржники – державні підприємства, установи, організації + юридичні особи.

         По-третє, Закон визначає порядок звернення стягувачів до Державної казначейської служби України:

1)      подати до Державної казначейської служби України - заяву про виконання рішення суду + документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України;

2)       чекати 3 місяці на перерахування коштів;

3)       після закінчення 3-х місяців, нараховується 3 % на суму заборгованості;

4)       чекати до повного погашення боргу.     

         Тут, слід зазначити, що на даний час (06.12.12) ніякої постанови КМУ не прийнято, а тому перелік документів, які повинні подавати стягувачі - нікому не відомий, але на сьогодні існує Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України № 845 від 03.08.11, який регулює процедуру стягнення коштів з державного бюджету, і п. 7 даного Порядку наведено перелік документів, який подається стягувачами зараз: 

1)      заява про виконання такого рішення із зазначенням реквізитів банківського рахунка, на який перераховуватимуться кошти, якщо дані реквізити не зазначені у виконавчому документі, або даних про перерахування коштів у готівковій формі через банки або підприємства поштового зв'язку, якщо зазначений рахунок відсутній;

2)       оригінал виконавчого документа;

3)       судові рішення про стягнення коштів (у разі наявності);

4)       інші документи, які містять відомості, що сприятимуть виконанню рішення про стягнення коштів (платіжні доручення, квитанції про перерахування коштів до відповідного бюджету, довідки та листи органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, або органів місцевого самоврядування, рішення органів досудового розслідування та прокуратури тощо) – можуть додаватись.

         Не буду розповідати, що таке прогалина у законі, скажу єдине, що потрібно використати зазначений перелік, до прийняття відповідної Постанови КМУ.

         По-четверте, Закон встановлює джерела погашення боргу:

1)       за рахунок - відповідних бюджетних призначень, шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, наприклад Коростишівська районна державна адміністрація винна вам зарплату, кошти будуть списуватися за КЕКВ 1110 в межах кошторису цієї установи;

2)       у разі відсутності коштів за п. 1 - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, це ті - 153 млн., які зазначені вище. 

         По-п’яте, Закон покладаючи обов’язок виконання судових рішень за якими боржниками є державні підприємства, установи, організації + юридичні особи, підтвердив 6-ти місячний термін виконання, який визначений Законом України «Про виконавче провадження», але у разі встановлення факту: відсутності майна у боржника або у разі відмови стягувача одержати майно боржника в рахунок погашення боргу, до закінчення шестимісячного строку, обов’язок погашення боргу покладається на Держказначейство, яке протягом 3 місяців зобов’язано погасити такі борги.

     По-шосте, Закон цікаво врегулював питання виконання зобов’язальних рішень, адже після певних судових реформ та відповідних доручень, адміністративні суди, приблизно з 2009 року, почали активно приймати зобов’язальні рішення, замість рішень про стягнення коштів. Так от, такі рішення теж можливо «перетворити» на стягнення, і виконати, в порядку визначеному вище, з цією метою державний виконавець зобов’язаний звернутись до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення, після закінчення двомісячного строку.

     І нарешті по-сьоме, Закон дуже «сирий», суперечний, який фактично ставить виконання рішень проти держави в залежність, від бажання депутатів включити ту чи іншу суму коштів у бюджет, і водночас із тим, унеможливлює звернення до Європейського суду з прав людини, хоча можливо практика складеться по іншому.

        Існує крилатий латинізм: «Prior tempore, potior jure», що означає: «Перший у часі, сильніший у праві», і в цій ситуації він дуже доречний, оскільки коштів мало – 153 млн. для України це «крапля в морі», і тому, на мій погляд, хто перший, належним чином звернеться до Державного казначейства України, той першим і одержить гроші. І хоча Законом про гарантії не передбачено календарної черговості, пунктом 3 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, визначено: «Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства з попереднім інформуванням Мінфіну та у порядку черговості надходження виконавчих документів.». Оскільки іншого порядку виконання даних рішень не існує будуть застосовуватись норми вказаного Порядку, і навіть при прийнятті нового порядку, організувати виконання такої маси судових рішень, можливо лише за критерієм календарного надходження.        

Що конкретно зробити?

1)       Знайти свій виконавчий документ, він може бути у державній виконавчій службі, в казначействі, у вас в шухляді, під подушкою і т. д., але треба його знайти.

2)       Перевірити строк пред’явлення виконавчого документа до виконання, якщо він сплив, бігом до суду та поновлюйте, звісно якщо це можливо, час перебування виконавчого документа у виконавчій службі, перериває строк пред’явлення, але це повинно бути підтверджено відповідною довідкою органу виконавчої служби.

3)       Знайти судове рішення, не плутати з виконавчим документом, якщо немає піти в суд і отримати копію, це коштує пару гривень.

4)       Взяти в банку, де відкрита платіжна картка довідку про реквізити рахунку для зарахування коштів, немає відкрийте рахунок, рекомендую: в державному банку, в іншому випадку, будете отримувати по почті, голубами.

5)       Підготувати інші документи:

-      по виконавчим документам, виданим до 01.01.12, якщо строк пред’явлення не сплив, - довідка з виконавчої служби про час перебування на виконанні виконавчого документа, оскільки потрібно чітко підтвердити, що ви не пропустили строк пред’явлення, який становить один рік і переривається лише на час виконання рішення (час перебування у виконавчій службі);

-      по виконавчим документам, виданим до 01.01.12, якщо строк пред’явлення сплив – судове рішення про поновлення строку для пред’явлення виконавчого документа до виконання;

-      копію паспорта;

-      копію ідентифікаційного номеру.

6)       Написати заяву про виконання рішення суду до Державної казначейської служби України, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, до заяви прикласти зібрані документи, нагадую:

-        оригінал виконавчого документа;

-        копія судового рішення;

-        довідка з банку про реквізити рахунку;

-        копія паспорта;

-        копія довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру;

-        довідку з державної виконавчої служби про час перебування виконавчого документа на виконанні з підписом та гербовою печаткою (по виконавчим документам, виданим до 01.01.12, якщо строк пред’явлення не сплив);

-    судове рішення про поновлення строку на пред’явлення виконавчого документа до виконання (по виконавчим документам, виданим до 01.01.12, якщо строк пред’явлення сплив).

         Зробити собі копії усіх цих документів.

7)       Заяву про виконання рішення, разом із додатками, відправити листом з описом вкладення та повідомленням про вручення, на адресу до Державної казначейської служби України, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6. Отриманий на пошті чек зберігати разом із копіями відправлених документів, в сухому і темному місці. Увага! Перед відправлення листа необхідно перевірити, чи депутати не ввели мораторій (відклали набрання чинності) Законом, чи взагалі його скасували, веб-адреса: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4901-17. «Штурм» Державної казначейської служби України, можна починати десь з 27-28 грудня, не раніше, щоб лист надійшов після 01.01.13, також не забуваємо про першість у часі.

         Ось власне і все, якщо вам знадобиться правова допомога у процедурі стягнення коштів за Законом про гарантії, можете звернутись до мене – адвоката Маріана Романишина (+38 098 95-95-417), – почую кожного!