СПЛЕТІННЯ СВІТІВ

Зі своєї роботи пам’ятаю один випадок, що змінив моє ставлення до світу та людей. Була дівчинка, що дивилася крізь мене. Так, наче очі не мають життя, хоча організм ходить і дихає. Єдиним поєднуючим елементом між нами були карточки тесту та мініатюрні фігурки тварин. Сидячи поряд, я ловила себе на думці, що два об’єкти абсолютно не стикаються один з одним. Карточки і фігурки так поєднували нас десь біля місяця. Неможливість встановлення контакту вселяло в мене тривогу. Якщо собака дивиться тобі в очі, то слів вже не потрібно, щоб розуміти один одного. Коли людина взаємодіє з тобою, то відсутність в очах погляду вселяє жах.
Одного весняного ранку я прийшла, щоб налагодити нашу предметну взаємодію і ще більший жах охопив мене. Мені почулися слова: «Ви змінили зачіску? Так гарно.» Ще декілька хвилин мені потрібно було, щоб зрозуміти, що це мене запитує дівчинка, з якою може бути лише перекладання іграшок та карток. Я відчула, що є два паралельні світи. В першому з них два біологічні об’єкти шукають причини, щоб відбути час. В другому – два світи переплелися і стали взаємозалежними.
Коли я усвідомила, що можуть існувати ці два паралельні світи, то бажала побачити те дивне сплетіння. Життя сповнене предметними маніпуляціями, котрі спонукають нас відкривати рота і виплескувати потік інформації. При цьому доречним буде слідкувати за мімікою і створювати гарний настрій лицем. Я стала ясновидицею, коли відчула подих того дивного паралельного світу сплетінь. Часом розумієш, що твоє покликання – це самотність. Один приходиш у світ і помираєш один. Суть взаємовідносин кидає у ілюзії, сподівання, бажання. Часто нездійснені. Якби бути двома хмаринами, відірваними від людського існування, то можливо стати одним і розтанути разом у небі. Та людське життя розводить наші дороги у різні боки, закриває стінами цінностей, емоцій, бажань. Я кидаю поглядом у твій бік мотузку. Часом ти кидаєш її в мій бік. І наше з тобою сплетіння світів абстрактно продовжує життя, незалежно від нашої відстані та перешкод. Буває, що я втрачаю мотузку і погляд шукає тебе. І відчуваю, що далі йтиму без неї, як тупа та дика істота. Та знову ти рятуєш мене своїм поглядом. І шлях мій стає світлим та просторим.
Я не можу зрозуміти, куди втікає погляд, коли очі спрямовані на тебе, але порожні. Знайти би те місце в організмі людини. Можливо там живе душа. Ще ні один хірург не знайшов місце, де ховається душа.