Чи мене не вистачить загинути по весні?

Хочеться дзвонів!

Прозорих,

Веселих потужних!

Так діє повітря.

Так діє протинудьга.

Черговий день минув, як завжди… одноманітний, схожий на решту днів. В такі хвилини здається, що життя, як туалетний папір: сіре, довге і все до сраки. А хочеться чогось нового, нових вражень і почуттів. Хочеться захотіти жити. Сталось так, що кожна весна приносить зміни в моє життя, приносить нові пригоди, без яких я існувати не можу. Весна - страшний час змін. Кожна весна міняє мою долю.

Як насіння, яке спить під снігом, моє серце бачить сни про весну. Гріє душу згадка про весняне сонечко. Воно з першими променями заряджає на весь день, а з останніми забирає останні сили. Хочеться жити там, де вічна весна, де завжди цвітуть квіти, де завжди нові враження, де сонце світить чистими ніжними променями.

Весна неминуча, вона обов’язково прийде! Прийде і вдарить в обличчя свіжими барвами та п’янким ароматом зелені та цвіту. Очі втомились від сірувато – білих кольорів зими, які час від часу розбавляють яскраві плями розкиданого сміття. Ніс втомився від запаху нестерпної свіжості та, згодом,  блювотного штину гнилі. Вже скоро світ навколо нас оновиться чи то просто зелень заховає всі гріхи людські.

Весна, як і кожна жінка, любить запізнюватися. Але, як кожна жінка, вона мусить прийти пафосно і артистично. Шаленим кроком увірватись в свідомість кожного, хто прагне пригод і змусити стражденних чинити безумства, лише віддавшись яким можливо сповна насолодитися щастям.