Політичні "заробітчани"

Робити сенсацію немає ніякого сенсу, як і висвітлювати роботу деяких "спритників", від української політики.

Проте вважаю за необхідне, поділитися своїми міркуваннями та висновками щодо тих, хто політику сприймає як бізнес.

У нашій країні, країні постійних виборів та політичної анархії, деякі називають це нестабільністю, моя стаття буде як посібник чи, якщо хочете, інструкція до дій чи бездіяльності. Штучно сторені умови, в яких переважна кількість українців, просто виживає, зумовлює на те, що розраховує влада, в прагненні,  чим більше залишатися при владі. 

Ми далекі від европейских цінностей та цивілізованних методів політичної боротьби до того часу як, правлячий клас у владі. Ми мало розуміємося на стратегії та формуванні громадської думки і передумов майбутніх перемог демократичних сил, керуючись колишнім, як правило, негативним досвідом, розраховуючи на силу ідей та фінансову підтримку, майбутніх спонсорів та симпатиків.

Ми розуміємо, що правлячий клас має всі важелі для утримання влади у власних руках: адміністративний ресурс, силові структури, продажні суди. Також, нам невідомі майбутнє розташування сил та засобів, вподобання окремих групп, які спроможні впливати на політичну ситуацію без шкоди для їх фінансового благополуччя. Прикладів фіаско досить багато. Ми далекі від поняття цівілізованих лоббістських методів впливу на економічні важелі в країні і часто керуюємося випадковістю, ситуацією, яка склалась, викручюючи з неї максимально можливе, не розуміючи при цьому примарний зиск.

Але все ж таки, деякі зрозумілі алгоритми та логіка отримання політичних девідентів, які знаходять своє підкріплення не тільки в моральному, але й у матеріальному сенсі існує. І я хотів би зупинитися на деяких із них. Найнижча категорія політичних "заробітчан" це так звані "палаточнікі", мобільні группи, агітатори. Вони складаються переважно з "професійних", точніше тих, хто постійно приймає участь у подібних заходах - тобто виборах. Це як, глядачі-масовка, яких за невеликі гроші беруть на теле-шоу і, які аплодують коли їм дає команду ведучий чи помічник режисера цієї вистави.

Грошей вони заробляють небагато. Власне й ефективність від іх участі теж формальна. Ви спитаєте чого люди йдуть на таку невдячну роботу? По-перше, не від хорошого життя. Це не волонтери, які готові вкладати свій час та свої гроші і не розраховувати на певний результат. Це не партійці, які розуміють партійну дисціпліну і готові жертвувати власним часом та коштами заради результату. Це звичайні люди, які доведені до зубожіння і в такій спосіб заробляють будь-яку вільну копійчину. По-друге, серед цих людей не обо'вязково мають буди симпатики чи прихільники тієї політичної сили, яку вони рекламують.

Час від часу трапляються випадки, коли агітуючи за гроші, від однієї партії, агітатори віддають перевагу іншій політичній силі, і в такому випадку відбувається контрагітація. Як приклад, псування агітматеріалів, розповсюдження матеріалів компроментуючого характеру тощо. Щодо оплати цієї роботи, чітке підтверждення можуть дати замовники, оскільки робота суто індивідуальна, підпадає під статті ККУ і залежить від особи, яка на неї погодилася. Трапляються випадки, коли агітатори і "палаточники", стають прихильниками політичної сили, за яку агітують. От приміром, коли колишні прихильники "Сильної України" стали симпатиками "УДАРу"...Але такі випадки поодинокі і не носять масового характеру.

Ідеальний варіант, що не потребує домовленостей та подальших розрахунків, це ідейні, але таких мало, враховуючи жахливий економічний стан у країні. 

Про штабістів, членів ДВК, ОВК, журналістів та спостерігачів, експертів, політологів і політтехнологів наступним разом...