І. Франко. За межею розуміння.

Скажу зразу - І. Франко не належить до кола моїх улюблених письменників. Поезія його без особливого чуття, проза надто наукова, стиль творів кострубатий. Читати його важко, хоча подекуди дуже цікаво. Але моє ставлення ніяк не зменшує тієї величезної ваги і значення, яке має його діяльність і його творчість для України.

 

Геніальний художник слова – поет, прозаїк, драматург, перекладач, І. Франко був також критиком, теоретиком й істориком літератури, публіцистом, етнографом. Окрім цього – серйозно займався політикою, глибоко вивчав такі науки, як соціологія, політекономія, філософія, історія. Творчість І. Франко стала переходом від пізньоромантичних літературних орієнтацій, етнографічного й реалістичного побутописання до суспільно-психологічної школи, близької до європейського натуралізму. Загалом він власною творчістю, а також літературно-критичною діяльністю утверджував органічний синтез національно-особливого й загальноєвропейського. З цим пов’язані усі особливості його творчості, від змістових аспектів до формальних. І. Франко  активно вводив українську літературу в центрально-європейський та загальноєвропейський літературний процес.

Але є у його творчості дещо, що мені дуже подобається - притчі із збірки "Мій Ізмарагд". Джерелом їх стали східні легенди і казки, зокрема індійські. І. Франко був видатним індіологом, і окрім вивчення стародавніх текстів переспівував деякі сюжети у поетичних творах. На основі індійского фольклору написана чудова збірка казок "Коли ще звірі говорили".

Ось подарунок усім красуням у день народження поета

Притча про красу

Арістотель-мудрець Олександра навчав
І такий у альбом йому вірш написав:

"Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,
Небезпечне оружжя - жіноча краса.

Тільки мудрість, наука і старші літа
Подають проти неї міцного щита".

Арістотель- мудрець по садочку гуля, -
Бач, Аглая іде і очима стріля!

Та Аглая, котрої надземна краса
Звеселяє людей і самі небеса;

Та їдких її слів і шпаркого ума
Всі боялися, навіть цариця сама.

Арістотель дівчині гаразд придививсь,
Як повз нього ішла, низько їй поклонивсь

І промовив: "Аглає, благаю, молю!
Над всю мудрість, над сонце тебе я люблю.

На часок-волосок вволи волю мою,-
Чого хоч загадай, я для тебе зроблю!"

Усміхнулась Аглая. "Се ж почесть мені,
Що на мні зупинив свої очі ясні

Той мудрець, що пишаєсь ним Греція вся,
Що умом обняв землю, зглибив небеса.

Я твоя. Що захочеш, зо мною чини,
Лиш одну мою просьбу в тій хвилі сповни.

По саду тім, де в'ються доріжки круті,
Півгодини мене повози на хребті".

Усміхнувся мудрець. Дивні примхи в дівчат!
Та дарма! Обіцявсь, то вже годі бурчать.

І хламиду він зняв, і рачкує піском,
Його очі Аглая закрила платком,
І сидить на хребті, й поганяє прутком.

Так заїхали враз аж на площу садка,
Де під тінню дерев край малого ставка

Олександер сидів, його мати й весь двір,-
Срібний сміх там лунав, і пісні, й бренькіт лір.

А Аглая кричить: "Ну, мій ослику, ну!"
Ще мінуточки дві! Ще мінутку одну!"

Аж у круг двораків його дівка пуста
Завела, і зіскочила живо з хребта,

І платок із очей поспішилася знять...
Що там сміху було, то й пером не списать.

Арістотель-мудрець Олександра навчав
І такий у альбом йому вірш написав:

"Більш, ніж меч, і огонь, і стріла, і коса,
Небезпечне оружжя - жіноча краса.

Ані мудрість, наука, ні старші літа
Не дають проти неї міцного щита.

Се я сам досвідив. Лиш мертвець та сліпець
Може буть проти неї надійний борець".