Про феномен паскудної роботи

Даю уривок зі статті Д. Гребера. Повністю тут: http://commons.com.ua/?p=15827.

Ми пропонуємо вашій увазі текст, що справді наробив багато шуму в англомовному світі. Десятки публікацій в різноманітних виданнях, сотні обговорень та перепостів у соціальних мережах — усе це про статтю Девіда Гребера. Навіть традиційно неоліберальний The Economist змушений був виправдовувати «феномен безглуздої та паскудної роботи».

Девід Гребер, «інтелектуал у вигнанні», антрополог, викладач Лондонської школи економіки, «ідеолог Окупаю» та один з найпопулярнішх мислителів останніх років в США, у своєму тексті намагається проблематизувати наше повсякдення. 

У 1930 році Джон Мейнард Кейнс прогнозував, що до кінця століття технології настільки розвинуться, що люди з таких країн як Великобританія та США зможуть насолоджуватися 15-годинним робочим тижнем. Є всі підстави вважати, що він був правий — адже технології цілком дозволяють нам реалізувати цю утопію. Проте цього так і не сталося. Технології скоріше використовують, щоб змусити нас працювати більше. А це означає, що слід було створити, по суті, безглузді робочі місця. Безліч людей, особливо в Європі та Північній Америці, проводять свої життя за виконанням завдань, які вони в глибині душі вважають безглуздими. Моральна та психологічна шкода від такого становища надзвичайно глибока. Це шрам на нашій колективній психіці. Але чомусь майже ніхто про це не говорить.

Чому ж обіцяна Кейнсом утопія — якої так палко жадали ще в шістдесятих — так і не стала реальністю? Нині стало традиційним твердження, що він не зміг передбачити вибуху консюмеризму. Між меншим робочим днем та більшою кількістю іграшок та задоволень ми всі разом вибрали друге. Ця історія могла би стати повчальною байкою, однак достатньо хвилину подумати, щоб зрозуміти, що це пояснення далеке від реальності. Так, звичайно, ми стали свідками створення безлічі нових професій та нових галузей економіки з двадцятих років, але дуже мало з них стосувалися виробництва та доставки суші, айфонів чи моднявих кросівок.

То що ж це за нові професії? Останній звіт, що порівнює зайнятість у Сполучених Штатах між 1910 та 2000 роками, дає нам відповідь на це питання. Протягом останнього століття кількість людей, зайнятих у якості домашньої обслуги, на виробництві та в сільському господарстві, надзвичайно скоротилася. Водночас кількість «менеджерів, офісних працівників, працівників сфер продажу та обслуговування» потроїлася і «зросла з однієї третьої до трьох четвертих усієї зайнятості». Іншими словами, продуктивну працю справді вдалося автоматизувати, як і передбачалося (навіть якщо ви порахуєте людей, залучених до індустріального виробництва в усьому світі, включаючи маси трударів в Індії та Китаї, все одно вийде, що робітники становлять меншу частку населення світу, ніж у минулому).

Але замість того, щоб використати цю ситуацію на користь людей, дати їм можливість впроваджувати власні проекти, бачення та ідеї або ж просто отримувати задоволення від вільного часу, ми спостерігаємо розбухання навіть не так сфери послуг, як адміністрування. Впроваджувалися цілі галузі економіки, такі як фінансові послуги чи телемаркетинг. Безпрецедентно розширювалися галузі корпоративного права, адміністрації в академічній сфері та сфері охорони здоров’я, різноманітних кадрових служб, піару. Ці цифри навіть близько не показують, скільки ще людей зайняті тим, щоб забезпечувати роботу цих галузей: охороняти будівлі, підтримувати технічне функціонування, прибирати тощо. Чи варто говорити, що існує ціла сфера допоміжних професій (миття собак, нічна доставка піци), які існують лише тому, що всі інші витрачають стільки часу на роботу в інших галузях.

Ось це все я і пропоную називати «паскудною роботою».