Сьогодні: Вт, 05.11.2024 07:17:05
ЖЖ Инфо » Мой блог » Сашко » 2013 Ноябрь 10
|
СашкоОценка: 2.5/5 Голосов: 11 |
Неприємності з демократією (Ч.2)
...Іронія заздрості диктаторам полягає в тому, що це суперечить історичним доказам. За останні 100 років демократії показали, що вони краще, ніж диктаторські режими спроможні вирішити найбільш серьйозні кризи, які виникають перед любими політичними системами. Демократії вигравали війни. Вони переживали економічні катастрофи. Вони адаптуються до викликів проблем навколишнього середовища.
Саме тому, що вони можуть діяти рішуче без попереднього узгодження з громадською думкою, диктатори закінчують тим, що роблять катастрофічні помилки. Коли у диктаторів виходить щось не так, вони можуть потягнути за собою у прірву цілу державу. Коли щось виходить не так у демократичних лідерів, ми даємо їм пенделя, поки вони не наробили непоправної шкоди.
Але все це -слабка втіха в період кризи. Причина, чому ми продовжуємо піддаватися заздрощам диктатури, в тому, що потрібні міцні нерви для довгострокових планів, коли діла ідуть не так. Риси, які надають демократіям переваги на довгому проміжку часу- невгамовність і нетерпіння- такі ж самі, що заважають проаналізувати цей довгий проміжок часу.
Демократії завжди дивляться з заздрістю на політичні системи, які можуть скористатися нагодою- демократії роблять це дуже погано. Їх техніка виживання полягає в тому, що вони безладно плутаючись пробираються вперед. Прокляття демократії в тому, що ми приречені хотіти ті речі, яких в нас немає....
Під час початкової фази Першої Світової війни газети майже обожнювали рішучого и дійового Людендорфа, і насміхалися з нездатності Черчілля...
На початку 1930-х років, на піку великої депресії, заздрість диктаторам була настільки велика, що багато були впевнені в припущені, що демократіям треба копіювати диктаторські режими. Сталін, Мусоліні та Гітлер виглядали людьми справи, які були здатні приймати суворі рішення, щоб відвернути катастрофу (особливе захоплення визивав Мусоліні з його здатністю зробити так, що поїзди завжди прибували вчасно).
Вибрані демократично політики в порівнянні з ними виглядали нещасними пігмеями, залякані загубити свій електорат, щоб взяти діло повністю в свої руки, і зв"язані своїми парламентами, невзмозі змінити курс. Франклін Рузвельт за свою довгу політичну кар"єру був страшенно мінливим політиком, ніколи повністю не впевненим, що він робить, і згодним спробувати все, що можна, з надією на те, що щось таки буде вдалим.
В часи холодної війни й дня не проходило без того, щоб західні коментатори не тривожилися, що битва програна, тому що росіяни були набагато безжалісними ніж ми. Вибрані політики були більш зайняті своїми проблемами бути переобраними, ніж виробленням стратегії для кінцевої перемоги. Вони не могли скористатися шансами. Цей страх мав місце навіть в 80-х, коли холодна війна була виграна. В ті часи всі читали книгу претенциозного і похмурого французського інтелектуала Жан-Франсуа Ревела. Як і інші, він зрозумів, що радянська система була в халепі- комунізм не запрацював. Але він настоював, що кінець радянської системи потягне за собою в могилу всі демократії, тому що вони були не рішучи, щоб виграти останню битву.
Коли Радянський Союз розпався, Захід не знав, що з цим робити. Нескінченні відволікання демократичної політики стали на заваді. Ми чекали, коли кремлівські політики, яким нема що втрачати, візьмуть нас в кільце. І коли все це розпалося, демократії не скористалися нагодою.
Але їм і не потрібно було це робити. Кінець холодної війни був схожий на кінець Першої Світової- перемога була несподіваною для самих переможців. Демократія перемогла не всупереч своїм відволіканням, а завдяки їм. Поки Совєти закопували себе в діру, з якої не могли вибратися, західні громадяни ходили по магазинам і дивилися телевізор. Одного вечора вони вмикнули свої телевізори і побичили, що Берлінська стіна пала....
Администрация сайта zhzh.info может не разделять точку зрения авторов опубликованных материалов и ответственность за них не несет.
Объявления:
История, она учит, что страну из задницы вытаскивают именно диктаторы, а не демократия. Жестко, жестоко, никто не оспаривает, но, когда господа демократы в очередной раз опускают страну в задницу, вытаскивает ее оттуда именно диктатура. Это кстати сказали самые демократичные историки США. И происходит данное действие со времен Римской Империи, а может и еще древнее.
Другое дело, кто придет после такого диктатора и что будет делать. Будет ли дальше держать вожжи натянутыми, отпустит и лошди понесут или будет отпускать вожжи постепенно, без резких перепадов.
Два первых варианта губительны для страны с разницей лишь во времени. Третий самый предпочтительный. По нему Китай и пошел.
Демократии же, будучи неуверенными и не всегда решительными, в конечном итоге справлялись со своими проблемами.