Не для всіх

В гуртожитку панував «Золотий спокій» - він же гробова тиша. Лише іноді проскакували орди фізрук-ханів.

В двері постукав Наливайко. Після третього Наливайка я відчув себе Орликом, а від мене потягнуло Хмельницьким.

В Брюховецькому почалася Берестецька битва, та й Жовті води добряче піджимали.

Центральна Рада (тобто голова) відмовлялася працювати. Я змушений був піти на Чорну раду в кунст-камеру. Мене кидало то в Іпатій, то в Потій.

Вранці в кімнаті царювала Велика руїна. Був страшенний Богун і ще страшніший Палій.

Натягуючи свого Полуботка, і шукаючи другого. Почув стукіт в двері.

Відкривши їх з подивом вигукнув: «Мазе? Па». Тут відчув себе Многогрішним.

Слухаючи поучення від мамахи, розумовськими очима дивився на папаху. Але батько і мати швидко стемуджинились.

Я глянув у дзеркало і побачив Кривоноса. Спочатку злякався, а потім згадав що вчора один Пушкар добряче забульбенив мені межи очі і я скоропадсько покотився зі сходів. Потім переді мною був суцільний Потьомкін.

Але то було вчора, сьогодні я мусив потрапити в університет. І тільки-но відчинив двері – одразу побачив файну кобилицю. Відчув, що не проти підписати з нею Люблінську унію і запросити її до свого куреня. Однак згадав, що панцерники на сьогодні дуже дорого коштують, тож вирішив відмовитись від задуму.

По дорозі до Альма матер планував підняти повстання, але Вічний мир – він же контракт – змусив відкинути цю думку.

В університеті я потрапив на пару Петра І, який 20 хвилин прорубував мені вікно в Європу. Його останній універсал гласив: «Однині я виношу тобі догану і ти стаєш вільним від студентських лав, як то є солдати і прочіє, бо так воно власне кажучи воно і має бути!» ©

Р.S. Гадаю на орфографію, стилістику та пунктуацію не варто звертати уваги;)