з кожним днем все менше й менше друзів

Як клаптики розірваних хмарин
лягає грудень снігом невагомим
на комини зажурених хатин -
мого дитинства найтепліший спомин.

На зиму сіно складено у сніп
чиїмись мозолястими руками,
тут досі хтось пече духм"яний хліб
і гріє піч,як і колись,дровАми.

Над сніговими китицями стріх
вдягає небо зоряну хустину,
а я в дитинство з голови до ніг,
мов під перину - спогадами рину.

Як з друзями сиділи на траві
і порівну ділили хліб з варенням,
як утікали із чужих садів,
ховаючи черешні у кишенях...

Минулося.Сучасний світ ідей
малює нам в житті свої закони,
і часто перетворює людей
з хороших друзів просто на знайомих.

Але чому так? Знає тільки Бог...
Хтось не подасть руки,хтось відвернеться;
в нас так багато метушні й турбот
й так мало шансів мати добре серце.

Стає все більше марев та ілюзій,
і з кожним днем все менше й менше друзів...

© Надя Ковалюк