"Щоби замаскувати загарбання України 1919–1922 рр. своїми військами, москвини в СРСР і поза ним видали безліч книжок, які доводять, що ніякої окупації не було, а український народ сам прилучив Україну до СРСР, що ніякої війни між Московщиною і Україною тоді не було. Якраз у згаданих понищених українських закордонних архівах зберігалися тисячі історичних документів, що викривали московську брехню. Іноземні історики з тих документів могли довідатися правду. В СРСР такі документи знищено ще перед останньою війною. А вцілілі задля московських потреб залишено в Академії Наук УРСР замкнутими на сім замків на сьомому поверсі будинку книгозбірні. Кремлівські можновладці знають ліпше за будь-кого справжню „силу" СРСР. Знають, що сидять на вулкані. Знають ліпше за українців силу України і причини її слабкості. Знають, що найбільшою її слабкістю є ЗНЕВІРА українців у власних силах, яку породило незнання української історії, бо Московщина навчала їх брехливої, перекрученої для московських потреб.
Знищені і заховані історичні документи нищили московську брехню про слабкість України, доводили на фактах СИЛУ України. Московщина знає, що саме і лише Україна заб’є осиковий кіл у могилу московської імперії. Отже, старається всіма способами ослаблювати Україну, бо пізнавши свою історію, українці напевно усвідомлять свою СИЛУ. Розуміючи це, Москва 24 травня 1964 р. підпалила український архів, що переховувався у книгозбірні АН УРСР – саме сьомий поверх, де зберігалися документи з визвольної боротьби України в 1917–1937 рр. Московщина визнала, що згоріло понад 600 тисяч документів. Раніше Московщина спалила головні національні книгозбірні в Ашхабаді (Туркменія) та в Самарканді (Узбекистан)."
(Павло Штепа. Московство. Видання п’яте. Дрогобич: Видавнича фірма «Відродження», 2005. С. 118-119).