«Правий сектор». Ті, що пройшли крізь вогонь

У кожної революції завжди є передовий загін, значно радикальніший за основну масу революціонерів. Парадокс полягає в тому, що ці радикальні хлопці зазвичай набагато тверезіше оцінюють події, аніж навіть лідери революції. Вони готові прийняти на себе перший удар – коли революція переходить у силову фазу, і останній – якщо революція захлинулася і починаються арешти найактивніших.

Зазвичай вони добре організовані і підготовлені. Просто тому, що для них революція не стається випадково – вони її всіма силами наближають.

Події на вулиці Грушевського 19 січня сталися не випадково. Євромайдан триває вже два місяці, але так і не спромігся вийти за межі співочо-карнавального дійства. Для цього є багато причин, найголовніша з яких – неготовність лідерів опозиції до самопожертви заради майбутнього України, як би пафосно це не звучало. «Проблема полягає в тому, що у влади – тітушки, а у нас – три тушки», - сказав кореспондентові «Главкому» один з учасників масових заворушень.

Яценюк, Кличко та Тягнибок банально злякалися. Не за життя, хоча в цьому б не було нічого принизливого. Зрештою, інстинкт самозбереження – надзвичайно сильна штука. Вони злякалися фіналу своєї політичної кар’єри. Бо вони не контролюють цю революцію. Так, вони виступають зі сцени, їздять на переговори від імені Майдану – але їм це дозволяють робити лише доти, доки «трійця» говорить те, що співпадає з очікуваннями учасників революції. Як показали події 19 січня, досить лише лідерам схибити, не виправдавши очікування Майдану – і їх ледь не прямим текстом посилають під три чорти, або й далі. Фотографії погашеного з вогнегасника Кличка – найкращий тому доказ.

В цей момент на полі бою якраз і встає в повен зріст авангард революції – ті, хто, на відміну від обережних лідерів, готовий не словом, а ділом втілити у життя слова національного гімну: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу…».

Вогняне Водохреща українській владі влаштував народ України. Але на вістрі цих подій стояли хлопці з так званого «Правого сектору». Це вони кидали й кидають досі «коктейлі Молотова» і бруківку, б’ються з «беркутівцями» і будують барикади. І це саме їх репресивна машина першими розкатає, якщо революція програє. Тому їм просто нема куди відступати.

«Правий сектор» - це конфедерація націоналістичних організацій. До нього входять «Патріот України», Соціал-Національна Асамблея, ВО «Тризуб» ім. С.Бандери, Київська організація «Білий молот», УНА-УНСО, «Воля» та ще багато розрізнених право-радикальних сил.

«Це – об’єднання різноманітних організацій і просто людей доброї волі. Він організувався у перші ж дні Майдану для того, щоби заявити націоналістичну позицію і шляхом національної революції здобути національну державу. Бо від початку мова йшла виключно про підписання або не підписання Угоди про асоціацію з ЄС, а націоналістам це нецікаво», - розповів «Главкому» перший заступник голови ВО «Тризуб» ім. С.Бандери Андрій Тарасенко.

Деякі з цих організацій добре відомі навіть тим, хто мало цікавиться політикою. Наприклад, активісти УНА-УНСО були рушійною силою «України без Кучми» у 2000-2001 рр. – найкривавішої і найзапеклішої акції протесту в історії незалежної України. Звісно ж, до Водохреща 2014 року.

Члена іншої організації з «Правого сектору» Соціал-Націоналістичної асамблеї (СНА) нібито затримала міліція за бійки на Грушевського. «Один із затриманих – 41-річний чоловік на прізвисько «Череп», раніше судимий за вбивство, який має причетність до діяльності ВГО «Патріот України», - йдеться у прес-релізі МВС. «Патріот України» - це військове крило СНА, яка категорично заперечує повідомлення міліції. «На нашу думку, ніякого так званого "Черепа” не існує взагалі, а заява МВС ставить на меті дискредитацію антисистемної Організації, виправдання в очах громадськості суворих вироків ув’язненим Патріотам по сфальсифікованим справам та підготовку чергових репресій», - з такою заявою виступив Провід СНА.

«Патріот України» - теж відома організація напіввійськового типу. 10 січня цього року трьох її членів з Василькова визнали винними у підготовці теракту й засуджено до 6 років позбавлення волі. «Терористи» нібито планували висадити у повітря пам’ятник Леніну у Борисполі, хоча сам пам’ятник на той час вже був демонтованим місцевою владою.

У «Правого сектору» нема номінального лідера – принаймні, націоналісти не називають його ім’я. Це додає їм схожості з військовим формуванням під час бойових дій, коли рядовим заборонено віддавати честь офіцерам з огляду на ворожих снайперів.

Штаб цього авангарду революції – на п’ятому поверсі Будинку профспілок, і випадкових людей туди не пускають. Водночас російська пропаганда та її сателіти в Україні активно розповсюджують чутки на кшталт «в бандеровских застенках пытают и насилуют людей».

Але проблема «Правого сектору» полягає у тому, що основна маса учасників революції зазвичай сторониться і боїться радикалізму. Через це націоналісти існують за принципом «пан або пропав»: якщо революція переможе, то вони стануть героями, а якщо ні – заколотниками. Ув’язненими.

Вперше на цій революції «Правий сектор» показав себе в ніч розгону Євромайдану 30 листопада. Націоналісти, перебуваючи у меншості, захищали студентів і намагалися зупинити «Беркут», хоч і безрезультатно.

А вже наступного дня праві відігралися на міліції під час сутичок біля Адміністрації президента. Увесь світ обійшли кадри трактора, яким радикали таранили міліцейське очеплення. «Беркут» тоді переміг, жорстоко зачистивши Банкову, а лідери опозиції поспішили назвати учасників революції провокаторами. Абсолютно за сценарієм, описаним вище.

«Зазвичай всі такі події можна планувати, але неможливо зробити їх контрольованими, бо вони вибухають самі. Люди прийшли на Майдан не для того, щоб співати-танцювати, а для того, щоб вигнати цю банду. Люди хочуть щось робити, йти в бій, а не танцювати», - вважає Андрій Тарасенко.

Після 1 грудня увесь Євромайдан вирував і полював на провокаторів. «Правому сектору» теж дісталося.

Але наступні півтора місяці лідери опозиції невтомно доводили Євромайдану свою політичну імпотенцію, аж доки 16 грудня Верховна Рада не ухвалила закон Олійника-Колесніченка. І це стало останньою краплею.

«Я вам скажу, хто єдиний лідер Майдану. Це – народ», - сказав Арсеній Яценюк зі сцени Народного віче, коли його виступ почали заглушати свист і скандування «Лідера!».

Мабуть, тоді Яценюк ще й сам не розумів, наскільки точно описав стан справ. А коли народ, зрештою, пішов з Майдану до урядового кварталу – то тим самим він дав опозиції зрозуміти, що повністю поділяє думку Арсенія Петровича.

Ось тоді в хід і пішли «коктейлі Молотова».

Подальші події ще довго смакуватиме російська преса, а кадри палаючих автобусів блукатимуть соцмережами. Проте під час нічних бійок вже ніхто не лаяв «Правий сектор». «Молодці!» - скандували люди кожного разу, як після влучного кидка ряди закритої щитами міліції спалахували і ламалися.

Цього разу радикалів теж називали провокаторами. Але інакше. «Провокаторам – слава!», - гукали їм.

«Якщо влада не буде капітулювати і, не дай Бог, включить свій репресивний апарат, почне терор проти народу – думаю, народ буде тільки посилювати такі акції», - вважає Андрій Тарасенко.