Де вона - межа жорстокості?

З таким питанням звернулась до мене одна чудова жінка. Ось історія, яку вона розповіла.

Все своє життя пані Людмила присвятила лікуванню людських тіл і душ. ЇЇ любові вистачає не тільки для своїх пацієнтів, але й до братів наших менших. Живе вона разом з чоловіком в мальовничому куточку передмістя, компанію подружній парі складають домашні улюбленці. Одночасно Людмила знаходить час і тепло не тільки для домашніх, а й для сторонніх тварин. Не може пройти повз хвору чи голодну кішку з собакою, підгодовує, хоча чоловік іноді свариться. Одного разу пів вечора була занята спасінням маленького стрижа, що опинився в кущах неподалік від дому. Вже думала, що прийдеться малу пташку вигодовувати, але зранку пернате, попробувавши силу крила, цвірінькнув, полетіло. А скільки разів розбороняла зграї собак?

Нещодавно Людмила стала свідком невимірної людської жорстокості. Одного чудового вечора вона поверталась додому з сином сусіда Віктора зі свого проулку. ЇЇ увагу привернуло жалібне котяче нявкання. Пішовши на крик про допомогу вона побачила за парканом Віктора обплутаного проволокою, яка міцно тримала  лапи, прегарного рудого кота. Тваринка з кожним рухом все більше заплутувалась у хитромудру пастку. Людмила одразу спробувала зняти залізні пута, але жіночої сили не вистачало. Син Віктора вже був в будинку, його не цікавили крики тварини та заклопотаність сусідки. Тим часом Людмила вирішила зайти додому по кусачки, щоби звільнити котика, благо жила вона зовсім поруч. За декілька хвилин повернувшись із «зброєю», жінка стала свідком вбивства. Біля паркану стояв Віктор і … добивав тварину, вправно орудуючи молотком, посміхався. Лікар кинулась до котика, схопила ще тепле тільце і, захищаючи, пригорнула до себе, кров тваринки капала на руки, одяг, землю. Вражена стояла жінка, розум відмовлявся визнати, що запізнилась всього на декілька хвилин. А вона так любила котиків, руденьких, та ні, всяких, і ось - не встигла. Вечірню тишу прорізав спокійний голос сусіда: «Кидай, вже здох. Я добре постарався». І, задоволений гарно проробленою роботою, пішов у будинок.

Людмила, забрала жертву.  До ранку думка про жорстокість людську не давала їй спати. Проміння вранішнього сонця принесло відповідь. Людмила звернулась за допомогою до ГО «Професійна ліга захисників тварин». Висновок їх ветеринарного експерта підтвердив, що тварину навмисно було вбито з вишуканою жорстокістю. Звідки у людини стільки ненависті? Чому для задоволення садиських потреб потрібно винищувати пухнастих? Звернення в міліцію з приводу порушення ЗУ «Про жорстоке поводження з тваринами» успіху не принесло і відкриття справи не почалось. Не дивно, адже співробітники внутрішніх справ щоденно зустрічаються з деградацією людською, напевне, їх вже нічим не здивувати. Тоді героїня на декілька днів одягнула на себе маску Шерлока Хомса. Наслідки її розслідування вражають. Пан Віктор декілька років займається власним бізнесом: забиває свиней для продажу на одному з міських базарів. Частина прилеглої до будинку території віддана під живодерню, запах крові стоїть у повітрі. Звичайно, що він привертає увагу пухнастих мисливців. Декілька років поспіль «бізнесмен»відстрілював з вогнепальної рушниці околишніх собак, відлуння його пострілів розносилось навкруги. Нарешті поставив добротного паркана, і собаки припинили турбувати його спокій, і одночасно зберігали власне життя. Та на своє нещастя,коту паркан не є перепоною для досягнення мети.  Віктор винайшов спосіб для відловлювання котиків – пастки в які заплутувались їх лапи, голова. І кожного впійманого нявчика чоловік вбивав довго, розтягуючи насолоду від агонії. Важко уявити ті емоції, що викликала смерть тваринки в душі цієї людської потвори. Живодер не дивився, якого кота він знищує. Як вияснила пані Людмила, таким чином було вбито дуже багато домашніх мурок, які полюбляли гуляти на вулиці, поки їх господарі були на роботі.  Слідкуючи за Віктором вияснили, що в кожному кутку, кожній шпаринці він поставив пастку. Котам не було шансів попасти на його територію. Їх всюди чекала смерть. Людмила пройшлася по сусідам, розпитуючи. Як прикро, за декілька днів в сусідньому провулку пропав домашній улюбленець, єдина радість в родині, вигодувана з піпетки. І там пропав, а там два місяці тому. Тільки осуд і біль в очах зустрічала.

Віктор відчув, що за його діями слідкують. Вбивства припинились. А чи надовго?

 Напрошується висновок: поки люди з гарячими серцями є в цьому провулку, то можливо він не наважиться повторювати вбивства? Вражає те, що чоловік отримує стільки задоволення, несучі смерть беззахисним тваринам. Про бізнес не згадуємо, але постійно і цілеспрямовано винищувати з підкресленою жорстокістю беззахисних, зв’язаних за лапи котів, чи то не хвороба душі, побоюсь назвати її людською? І ще, в тему жорстокості, якщо сьогодні Віктор вбиває тварин, то пізніше він може взятися за людей, чиїсь дітей. Невже тільки тоді наше суспільство підніме голову і зверне увагу на жорстокість? Впевнена, що питання «Чому він так вчинив?» на той момент ніхто не поставить.

Однак, так хочеться вірити в доброту душі людської.

Людмила Лобачова