День Валентина зі шпротами

Чимало свят зберігає український календар. Якісь із них ми святкуємо з усією помпою, інші використовуємо як додаткові вихідні, що втратили чарівність і значення. Все рідше звучать вилицями коляди, майже забули про дідуха на Святвечір. Натомість почали надихати інші, привнесені свята. Замислимось чи варто бездумно переймати всі запозичення та прищеплювати їх на терен нашої культури, не розуміючи сакрального значення свят, не підшуковуючи їх аналогій у рідній традиції?

Середина лютого цього року принесла весняне тепло та свято Валентина для закоханих. Вражені стрілами Амура пари і не здогадуються,  що 14 лютого – попсова репетиція перед Купалою. Вдавнину закохані в день літнього сонцестояння поєднували руки і серця для стрибка через полум’я життя, щоби пройти пліч-о-пліч крізь всі випробування спільної долі. Вже одружені перед обличчям вищих сил, йшли шукати цвіт папороті, бо мали не те право. То колись, а зараз?

Закохані в сучасному Житомирі змушені тулитися по кав’ярням, шльопаючи багнюкою неприбраного міста від одного закладу міськхарчування до іншого. Дехто намагається урізноманітнити програму культурними елементами:  як  то похід в кіно, до друзів чи в театр. Та й проведений у такий спосіб час не допомагає зрозуміти сакральність кохання. Хоча намагаються наблизитись за допомогою штучних сердець. Частіше за все прикрашають цей день паперовими валентинками (особливо подобається, коли просять в магазині штучок десять), які пізніше прямують до смітника. Паперове кохання чи кохання в смітник? Чи вигідний маркетинговий хід продавців сердець?

Розповім про ще один вигідний хід, що безпосередньо пов'язаний із Днем Валентина і сьогоденням. Сльози лились дивлячись на насмішку над закоханими, над остаточно знівельованим коханням. Останнє ні до чого, тут вигідну продажу виробів додумались «прикрасити» культпоходом до театру. Зважемо, що у нашому театрі аншлаги, отож подібної підтримки з боку алкогольних виробників він не потребує. Хоча компанія-виробник алкоотрути вважає зовсім по-іншому і для підтримки бренду потурбувалася придбати квиточки в театр переможцям лотереї. В принципі, гарна ідея, якщо б тут закоханим отруту не пропонували: купи пляшку з розчином етанолу («якісним»), напиши свої данні на чекові і візьми участь у розіграші. Ось і будуть переможці не по калюжам у кав'ярні шльопати, а в театр. Тільки нікого не турбує: в якому стані переможці  попрямують в храм мистецтва після вжитої на двох пляшечки, чи зможуть належним чином оцінити виставу? Не турбує, головне – пропіарити вироби. Доречи, мережа продовольчих магазинів, де проводилась акція, вирішила підтримати ідею і запропонувала «зустрічний план», що морально підтримав тих, хто не виграє. Чудовий хід: купи дві пляшки оковитої та гарантовано отримай баночку шпротів у подарунок! Навіщо йти в театр! Вживаємо і балдєємо під закусь, не до мистецтва вже. Кому додому добратися і в ліжко, а кого й «на пригоди» потягне, завершенням яких, в кращому випадку, буде ночівля в витверезнику.

Поміняємо акценти і не будемо дурити закохані молоді голови.  Хто хоче вшанувати мистецтво Мельпомени, той завчасно купить собі квиточки на обрану виставу, а хто захоче пославити Бахуса – отримає баночку шпротів і гарантовану ночівлю в витверезнику, зберігаючи спокій рідних і оточення. Отже, замість «Два квиточки в театр», оберемо «Квиточок у витверезник». А шпроти? Хай пливуть у банках до пристані смачного бутерброда, а не закусі.

Поважаймо себе - живемо тверезо!

Ладаслава Лобачова

ЖОГО «Тверезий Житомир»