З подачі СБУ до Росії депортовано відомого громадського активіста

Як уже повідомлялося на сайтіМіжнародного правозахисного альянсу, 21 березня в аеропорту Бориспіль, українські прикордонники не впустили до України опозиційного громадського активіста та відомого правозахисника з Російської Федерації Дмітрія Чєрнова, – не дивлячись на наявність у нього запрошення, а також той факт, що ця людина є активним і незаперечним противником чинного російського режиму.

Як вдалося з’ясувати, формальним приводом була рознарядка від СБУ, датована ще часами Януковича – Дмітрій брав активну участь в організації Маршу Соборності на Кубані та Ставропіллі (будучи приймаючою стороною).  Тим не менш, з тих пір Дмітрій неодноразово перетинав державний кордон України (у т.ч. приїжджав на Євро-Майдан – проїздом, доправлячи визволених з дагестанського полону рабів – громадян України та Білорусі). Однак, заборонити йому в’їзд вирішили саме зараз, пославшись на те, що він ніби-то є агентом ФСБ і планує вчинення масових про-путінських провокацій в України (що є оскюмороном, з огляду на давно відому, підтверджену та вивірену роками його відверто анти-путінську позицію).

Звернемо увагу на той факт, що йому не просто заборонили в’їзд, а його депортували в Росію. Як відомо, процедура наступна: документи депортованої особи запечатуються у спеціальний конверт і передаються екіпажем літака, і розпаковуються по прибуттю прикордонниками приймаючої сторони. Так от – наші доблесні прикордонники вклали до конверту не лише паспорт, а й перепустку, що Дмітрієві видала свого часу Самооборона Майдану, коли він приїздив до Києва. Обов’язку цього робити українська сторона не мала – вона повинна була передати лише паспорт, і, як бачиться, долучила перепустку з метою створити депортованій особі додаткові труднощі після прибуття. І це їм частково удалося – на Дмітрія, як наслідок, чекав тригодинний допит у ФСБ, після якого він знову опинився на свободі завдяки навичкам спілкуватися зі співробітниками цієї організаціїї та тому, що формально перед’явити йому було нічого.

Слід зазначити, що Дмітрій Чєрнов є засновником ВО «Соборная Украина-Ставрополье»: цю організацію було створено з метою сприяння українському культурному та національному відродженню на території Ставропільського краю. Як відомо, після утворення СРСР, українці складали понад 70% Кубані та близько 40% – на Ставропіллі. Навіть зараз, попри штучну русифікацію, Голодомор та інші несприятливі для нашого люду події та процеси, Ставропілля було й лишається самобутнім краєм, де попри репресії з боку Москви намагаються відновити місцеву козацьку балачку (котру Кремль не визнає як українську мову), проводити культурні заходи, а також елементарно протистояти незграбній економічній та національній політиці Центру.

Тому, депортація Чєрнова – це удар по іміджеві нашої сторони, котрий надовго відіб’є бажання у будь-кого з Росії співпрацювати на ниві українського культурного відродження на етнічних українських територіях. Дмітрій Чєрнов є доволі відомою фігурою у російському опозиційному середовищі, і його випадок сприйматиметься як «орієнтир» для решти.

Настільки мені відомо, жодної культурно-просвітницької роботи нашою державою на етнічних українських теренах в Російській Федерації не ведеться – є якісь ініціативи/осередки СКУ (Світового Конґресу Українців), але жодної планомірної роботи, ба – створення бодай ефекту присутності, – не ведеться. Не дивно, що ми програємо Путіну ідеологійну війну не лише на російській, а й на своїй території.

Звісна річ, СБУ чи зовнішня розвідка можуть послатися на те, що за зовнішніми ознаками, діяльність ВО «Соборная Украина» підпадає під провокацію ФСБ – однак, трохи розібравшись у процесах, що відбуваються на периферії Росії, маю констатувати, що відцентрові тенденції на Південному Заході РФ сильніші, ніж чинному режимові хотілося б уявити. За оцінками інсайдерів, на Росію (за збереження поточної політики) чекає гуманітарна катастрофа, причому, у разі гарячого військового конфлікту (при відчутному опорі з українського боку) вона розпочнеться прямо зараз, тоді як без нього (але, у т.ч. і зі збереженням санкцій, що їх увів Захід про РФ) – упродовж 3-5 років. Тому, було б надзвичайно корисно завести й підтримувати якнайширші зв’язки з місцевими елітами, опозиційними діячами та громадськими активістами Кубані, Ставропілля, Подоння, Східної Слобожанщини та Стародубщини –  сподіваюсь, не треба пояснювати, для чого.

Звісна річ, наївно очікувати, що зі зміною облич у владі відбудеться і якісна зміна самої влади, однак, ми не втрачаємо надії, що у декотрих відомствах ми все ж побачимо відхід від шаблонних підходів до-Євро-Майдан-ної епохи і ці відомства у повній мірі запрацюють на українські геополітичні інтереси.