Жить или не жить вместе?

Ніби-то все правильно, але...
Окремо зазначу, що так як Обозреватель не читаю, то він асоціюється у мене з кумом путіна Медведчуком. На ньому він публікує свої путіноугодні висери. Тому я б з осторогою сприймав би звідси поради. Але можу в цьому аспекті помилятся...
Тепер по суті.
Одна справа анексія території іншою державою - і нас у цьому багато країн підтримує: не визнають Крим у кладі РФ, вводять санкції і т.д. І зовсім інша - добровільна відмова від своєї території. Як до нас при цьому поставляться ті, хто нас зараз підтримує по ситуації з Кримом?
Навскидку я можу згадати один-два випадки, що можна охарактеризувати як добровільну відмову країни від своєї території: Малайзія відпустила Сінгапур та Молдова на шляху до ЄС дистанціюється від ПМР. Але ж яка різниця між нашою ситуацією та цими прикладами, особливо у етнічному складі населення та гостроті конфліктів!
А що робити тій більшості населення Донецької та Луганської областей, які підтримують соборність України? І нам що з ними робити? Кинути? Зрадити? Піддатися шантажу банди феодалів/маргіналів/терористів, які ще вчора були "шістками" у Януковича, а сьогодні вони раптом захотіли вийти на нові масштаби злочинів? Ще нагадаю слова Тараса про те, що у разі утворення території з невизначеним статусом та фактичною відсутністю кордонів з рештою України буде фактично створено плацдарм для терористів (зараз таку роль виконує Крим) і байдуже, як він буде використовуватися: для досягнення політичних цілей фюрера путіна чи для поширення бандитизму.
Тому ефективнішого шляху, ніж побороти тероризм в донецько-луганському регіоні, для країни немає.